Жителька Сумщини вилікувала склероз танцями на пілоні (фото)
Глухів’янка Зоряна Бабик розповіла, як за два місяці посадити дитину на шпагат, а ще – про синці та спирт на уроках полденсу.
Дівчатка з акробатичними трюками на пілоні, які виступали на міському стадіоні до свята фізкультури та спорту, вразили глядачів. Хто готує цих гімнасток? Невже у Глухові є гурток такого рівня? Про новомодний вид спорту дізналися у тренера Зоряни Бабик.
– Зоряно, відкрийте нам таємницю, що таке полденс? Це спорт або просто різновид танців?
– Це поєднання танцю, гімнастики та акробатики на пілоні. Є кілька різновидів полденсу: танець-шоу (екзотик), артистична гімнастика з елементами хореографії та професійний спорт на пілоні. Ми займаємось саме останнім видом, це 90% трюків та лише 10 танцю. Ніякого відношення до нічних клубів він не має. Уже подано заявку до Міжнародного комітету олімпійських ігор, щоб полденс увійшов до олімпійських видів спорту.
– Чому саме полденс, а не звичайна гімнастика чи аеробіка?
– Кілька років тому для себе вирішила займатися танцями на пілоні виключно заради фігури, адже тут задіюються рівномірно всі групи м’язів. Ти швидко втрачаєш вагу та набираєш форму. На той момент я жила у Хмельницькому, працювала в академії прикордонної служби. Свої заняття не афішувала, аби ніхто з моїх полковників не дізнався. Думала, що неправильно сприймуть.
– Як тоді з’явилась школа танців на пілоні у Глухові?
– Чоловіка направили сюди на службу, я теж зайнялась переводом. Під час медобстеження мене шокували діагнозом – розсіяний склероз. Звичайно, почалася паніка, якийсь час я не могла прийти до тями. Оскільки вдома був пілон, то лікарі порадили щодня хоча б півтори години на ньому займатися, щоб не виникало тремору в руках і ногах. Коли якось у черзі відчула, що втрачаю рівновагу, злякалася. Але це змусило мене боротися з собою. Я сказала: якщо не буду стояти на ногах, то доведеться на руках. Щоб змусити себе працювати постійно, трохи більше року тому вирішила відкрити клуб з полденсу.
– Зоряно, ваша історія просто вражає. Що кажуть зараз лікарі?
– Усе під контролем. Медики дивуються, ставлять мене у приклад іншим хворим. Я часто проходжу курси лікування то в Сумах, то в Києві, тому в мене є ще один тренер.
– Кажуть, що секція стала неймовірно популярна.
– Спочатку в мене було лише дві дорослі учениці. Потім почали просити взяти до себе дитинку. Я зрозуміла, працювати з малечею – це моє. Зараз у нас на танцях уже шістдесят дітей, Лєна займається з дорослими. І ми ось-ось маємо відкривати нову залу з високою стелею, де будуть встановлені чотириметрові пілони. На них можна на повну готуватися до змагань.
– А вже десь виступали ваші вихованки?
– Ми взяли участь у Всеукраїнському чемпіонаті спорту на пілоні у Києві та змаганнях у Харкові. Існує дуже багато правил ІVPSF, яких потрібно дотримуватися. У Харкові моя вихованка йшла на третє місце, ми шалено раділи. Та раптом їй зняли 15 балів за реквізит. За задумом, дівчинка грала роль душі військового, яка злітає і не розуміє, що з нею коїться, вона страждає, мучиться. Аби передати це у виступі, ми вирішили одягти на дівчинку кітель, який вона з себе скидає перед польотом. А судді це розцінили як елемент роздягання, що суворо заборонено у спортивному полденсі. Тобто дуже чітко регламентуються усі деталі, заборонені найменші натяки на еротику. Це стосується навіть пластичності виконання рухів.
– Танцювати на пілоні може будь-хто, чи потрібно проходити відбір на гнучкість, пластичність?
– Приходять усі охочі. Як і скрізь, є ті, хто через кілька занять кидає секцію. Інші починають працювати. І діти, і дорослі бачать результат. Якщо дитина прийшла дерев’яна, а за два місяці вона сідає в мінусовий шпагат, то, звичайно, це мотивує. Є група спеціалізована. Та це не значить, що діти вже прийшли до мене підготовлені. Наприклад, Оля Тищенко, яка була абсолютно скована, уже за два місяці сіла на два види шпагату.
– Як можна так швидко змусити дитину скрутитися у вузол, по-іншому не скажу?
– Ви не можете уявити, яка це праця. Синці, болі, стерті до ран руки. Я їх розтягую постійно. Тобто тягну спину, руки, ноги. Наприклад, Таїсія Романенко теж прийшла до мене з «людською», як кажу, спиною, а тепер вона сідає собі на голову. От тоді вже мені навіть стає страшно. Узагалі заняття починається з розігріву, щоб не травмуватися, потім розтягуємося, а лише тоді – на пілон. Фінішуємо пресом. Тому що без преса силовухи на пілоні ніякої не буде.
– Під час занять є якась страховка, діти часто зриваються з пілону?
– Звичайно, падають, але для цього є мати. Щоб тіло не ковзало та добре щеплювалося з пілоном, потрібно постійно обтирати його спиртом. Я страхую всіх. Проходила спеціальні курси, бо потрібно знати де, при якому елементі правильно підстрахувати. Я один із 60 атестованих тренерів ІVPSF в Україні.
– Уперше публіка вас побачила на стадіоні на День фізкультури та спорту. Чому ви раніше не показували себе?
– Зараз це популярний вид спорту по всьому світі, а у нас він лише набирає обертів. Виступати спортсменам треба, це завжди стимулює. Я навіть придбала дорогезне переносне обладнання. Була ідея влітку влаштувати показовий виступ у парку Бортнянського та Березовського. Та коли прийшли до міської ради за дозволом, нам відмовили, сказали, що люди не зрозуміють. Це мене образило, адже наш гурток єдиний у місті, де діти можуть займатися гімнастичними трюками та елементами акробатики. Навіть у серцях сказала, що наступного разу на чемпіонатах будемо представляти не Глухів, а село, в якому я народилася. Думаю, для людей потрібен час, щоб перелаштувати свою свідомість і ставлення до танців на пілоні.
Аліна Степанова, НЕДЕЛЯ