Сьогодні Шостка попрощалася із захисниками Сергієм Мілютіним та Костянтином Куликом
Сьогодні, 15 серпня, Шосткинщина провела в останню путь двох земляків, захисників України Сергія Мілютіна та Костянтина Кулика.
Сергій Мілютін народився 29 березня 1973 року у Шостці, був другою дитиною у батьків. Закінчив Шосткинську ЗОШ № 5, потім – професійно-технічне училище № 10 (за фахом «слюсар-ремонтник»).
Після проходження строкової служби працював на одному з провідних виробництв Шостки. Економічна криза в країні змусила чоловіка шукати роботи за кордоном, Сергій обрав для себе незвичну та важку професію – коваля і зварника, в чому досяг значних успіхів. З талантом і майстерністю виготовляв ексклюзивні ковані речі, від воріт до сувенірних квітів з металу. Після повернення до рідного міста Сергій Миколайович кілька років працював на агропереробному підприємстві. За словами рідних, чоловік мав доброзичливий і щирий характер, був працьовитою і гостинною людиною, завжди намагався допомогти і з усіма знаходив спільну мову. Він дуже любив дітей, у коханні та злагоді з дружиною прожив 25 років і виховав двох донечок, Марію та Варвару. До чужих дітей ставився, як до власних. У гостях, на річці, на будь-якому святі Сергій завжди був в центрі дитячої уваги, адже вмів знаходити з малечею спільну мову, як ніхто інший.
Сергій Миколайович був призваний на військову службу 8 травня цього року. Воював на Луганському напрямку, виконував обов’язки стрільця-санітара стрілецької роти. Захищав Україну разом з іншим шосткинцем, який відійшов у Вічність наприкінці липня, Ігорем Пристромовим. З ним вони разом працювали у Шостці, в один день були призвані на захист Батьківщини, разом проходили військовий вишкіл та воювали… Якби не було важко на фронті, Сергій обіцяв рідним триматися до останнього. «Ким же нас замінити? Не хочу, щоб гинули молоді хлопці, діти… Я вже пожив», – ділився думками з дружиною Наталією чоловік. Він завжди дуже любив і цінував життя… Символічно, що останніми словами, які написав рідним було «Я ще хочу пожити». 10 серпня Сергій Мілютін помер у лікарні…
Кулик Костянин Олександрович народився 17 серпня 1986 року у місті Шостка. Закінчив Шосткинську ЗОШ № 11. Захоплювався спортом – відвідував секцію карате, кілька років займався футболом. Після здобуття середньої освіти юнак закінчив місцевий хіміко-технологічний коледж ім. І. Кожедуба, потім – Шосткинський інститут СумДУ за спеціальністю «Механік». Строкову службу проходив у прикордонних військах, боронив західні кордони України.
Після повернення з армії працював на місцевих виробничих підприємствах. За словами рідних, визначною рисою Костянтина було прагнення справедливості та патріотизм. З юних років цікавився військової атрибутикою, історією. Фронтове життя чоловіка почалося з 2014 року, коли він добровольцем став на захист Батьківщини від російських окупантів. За роки служби Костянтину довелося побувати в найгарячіших точках, мав статус «Учасника бойових дій» та ряд почесних відзнак (нагрудний знак «Військова розвідка Україна», відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» та медаль «Учасник АТО»). Він був розвідником. Неодноразово ходив у розвідку на території, тимчасово окуповані російським агресором, добував цінну розвідувальну інформацію – безстрашно, наполегливо, професійно.
Найкращі роки свого життя віддав захисту України. Додому повернувся тільки у 2021 році, коли завершився термін чергового військового контракту. Костянтин мріяв нарешті побути з найріднішими людьми – коханою дружиною, донечкою Веронікою, мамою, братом… Почати звичне життя і жити як багато українців у той час. «Воювати більше не піду», – сказав він матері.
В перші ж години початку широкомасштабної російської агресії Костянтин зі своїми друзями (Мирославом і Віталієм Ляшками) вже стояли у черзі біля військкомату, записувались добровольцями до місцевої ТРО. «Я люблю своє місто і буду його захищати», – такими були слова Костянтина у той чорний для всієї країни день. Близько року чоловік захищав рідну Сумщину у складі сил територіальної оборони, а в 2023 році був направлений на фронт. Воював поблизу Харкова, пізніше – на Донецькому напрямку, неодноразово виявляв особисту мужність і героїзм. Тривале перебування на фронті та давнє поранення давалися взнаки і потребували довгого, кропіткого лікування. Спливали тижні, а потім – місяці… Незважаючи на всі зусилля лікарів і молитви рідних, серце Костянтина Кулика зупинилося 13 серпня. Чоловік не дожив кілька днів до свого 38-річчя.