Сьогодні відомому сумському лікарю Андрію Сніцарю виповнилося б 60 років

Сумчани згадують і вшановують пам’ять відомого лікаря-інфекціоніста Андрія Сніцаря, якому 12 березня виповнилося б 60 років.  Своїми спогадами про неймовірного колегу поділилася головна інфекціоністка Сумської області Ірина Троцька:

“У нього було багато талантiв, — вiн відмінно володів англійською, прекрасно грав на гітарі, мав нереальну інтуїцію, нетривіальний гумор, віртуозне володіння пером. Зустріч з ним завжди була дивовижним явищем, тому що він умів немов міняти простір навколо себе, роблячи світ кращим, радіснішим, щасливішим. Його статтi, розповiдi, пiснi були сповнені пристрастю й іронією. Боже, як вiн спiвав, акомпануючи собi на гiтарi! Oчi його горiли та посміхалися, незважаючи ні на що. Він був людиною, до якої цілком застосовано позабутий вже вираз «потомствений інтелігент», людиною рідкісної доброти, чуйності, яка ніколи не стояла осторонь біди чи проблем інших.
Вiн був справжнiй, тутешнiй, живий! Колеги говорили про нього просто і коротко: «Це Лікар». Пацiєнти називали Сумським доктором Хаусом. Студенти й інтерни обожнювали й закохувалися в медицину завдяки його святій та відданій любові до мистецтва лікувати. Любов до одного разу обраної професії він передав своїм дітям. І син його тепер знаходиться там, де він найпотрібніший. Бережи тебе, Жорику, Бог… Вірю, що сьогодні твiй батько допомагає нам зі свого далекого далека та наближає Перемогу.
Він залишив для нас безцінний подарунок: книжку «Нариси інфектології», яка вийшла друком уже після його смерті. Я називаю її книгою чудес. Серед сьогоднішнього нелегкого життя, у практиці лікаря всеж трапляються дива. І в Андрія завжди було для них місце. Адже це диво, коли, начебто, безнадійні пацієнти починають одужувати. Диво, коли на світанку, після метушні чергування, ти розумієш, що всі важкі хворі живі. Коли малюк, який здавався спочатку безнадійним, прийшов до тебе своїми ніжками розповісти віршик і подарувати намальований ним самим малюночок… І успiшна реанімація. I почуття гордості за своїх колег, коли вони впоралися. Диво, коли «знімаєш» з апарату хворого, вирваного з лап КОВІДа. І телефонний дзвінок ще живих батьків, як завжди невчасно, але з тривогою про твоє здоров’я та прохання відпочивати побільше і берегти себе. A іноді просто фраза: «Дякую Вам від щирого серця і дай Вам Бог здоров’я!»
Над його робочим столом висіла величезна картина. Я йому казала: «Андрію, вона ж звалиться і заб’є тебе».
На це він незмінно посмiхався: «Не заб’є. Я все розрахував, вона пролетить повз мене».
Його немає вже бiльше трьох рокiв. Але тут, у коридорах лікарні, раптом промайне його тінь, рипнуть двері. Згадую ті хвилини, коли ми з Андрієм після обходу заварювали ароматну, дивовижну каву, часто привезену ним з далекої поїздки, і ділилися думками з приводу того чи іншого клінічного випадку. Обидва вважали, що з чашкою кави в руці це набагато цікавіше і плідніше. Тепер я розумію, що то була найсмачніша в моєму житті кава…
А картина так і не впала…
Сьогодні йому виповнилося б 60. Господи, лише 60…
Дякую, рідний, що ти був.
Щастя, що залишив слід на Землі…
Низький уклін тобі.
І наша пам’ять…
Андрiй Олегович Снiцарь.
12.03.1963 – 11.11.2019…”