Спочатку вклали мільйони, а потім закрили: хіба такою має бути стратегія розвитку Тростянецької громади?
У Тростянецькій громаді виник скандал навколо багатомільйонних витрат на відновлення сільських шкіл, у яких тепер вирішили призупинити освітній процес. І головні питання в цій історії — до міського голови Юрія Бови, за керівництва якого спочатку фінансували дорогі ремонти, а тепер ухвалили рішення про припинення навчання.
На ситуацію звернула увагу місцева активістка Наталія Партала, яка оприлюднила у Facebook інформацію про витрати, фотографії відремонтованих приміщень та результати поіменного голосування депутатів.
29 жовтня 2026 року на XXV сесії Тростянецької міської ради депутати ухвалили рішення про призупинення освітнього процесу в Солдатській та Полянській філіях Ліцею №3.
Обидва рішення підтримали 14 депутатів, один проголосував проти, ще один не голосував. Вісім депутатів були відсутні, два мандати залишалися незаповненими. Особисто Юрій Бова проголосував «за» обидва рішення.
Найбільше запитань викликає ситуація із Солдатською школою, де, за інформацією Наталії Партали, навчалися лише 27 учнів і перебували троє дошкільнят.
Попри таку незначну кількість дітей, у відновлення закладу вкладали мільйони.
Згідно з оприлюдненими матеріалами, у 2025 році вартість ремонту класів та коридору становила 3,3 млн грн. Загалом же на школу, як зазначалося у презентації міської ради, витратили близько 6,8 млн грн бюджетних і благодійних коштів.
Крім того, у закладі облаштували укриття на 50 осіб вартістю 2,9 млн грн завдяки співпраці з нідерландським фондом OpenDoorUkraine.NL та компанією KERNEL.
Окрема історія — ремонт покрівлі, пошкодженої під час російської окупації.
Нідерландський фонд OpenDoorUkraine.NL спрямував на відновлення даху 45 тисяч євро. Міська влада активно висвітлювала допомогу благодійників, а Юрій Бова особисто відвідував об’єкт разом з іноземними партнерами.
Однак, як звернула увагу Наталія Партала, вже 17 жовтня 2023 року відділ освіти міської ради розпочав ще один капітальний ремонт покриття покрівлі тієї самої школи вартістю 165 595 грн. Роботи тривали до 23 жовтня, а витрати на оплату праці, за наведеними активісткою даними, становили 37 тисяч гривень.
Чому після допомоги благодійників знадобилося додаткове фінансування? Чи були ці роботи необхідними та належно обґрунтованими?
Втім, головна проблема навіть не в цьому.
Саме рішення про призупинення навчання в малокомплектних сільських школах цілком можна вважати правильним. Утримання закладу з кількома десятками учнів обходиться громаді дорого, а більші школи Тростянця, де тепер навчатимуться ці діти, мають потенційно кращі можливості для якісного предметного навчання, розвитку та позашкільної діяльності.
Оптимізація освітньої мережі може бути виправданою як із погляду якості освіти, так і з погляду бюджетної економії.
Але тоді головне питання до Юрія Бови: чому до цього рішення дійшли лише після багатомільйонних вкладень? Невже мер Тростянця, який багато років керує громадою, не міг спрогнозувати ситуацію хоча б на два-три роки вперед?
Адже кількість дітей у селах не скорочується раптово за одну ніч. Дані про наповнюваність класів, кількість майбутніх першокласників та демографічні тенденції дозволяють заздалегідь оцінювати перспективи роботи шкіл. Якщо вже під час погодження ремонтів у Солдатській школі навчалося лише 27 учнів, то на яке майбутнє закладу розраховувало керівництво громади?
Чи існували прогнози наповнюваності школи на 2027–2029 роки? Чи розглядали ризик призупинення навчання? І навіщо продовжували витрачати мільйони, якщо перспективи закладу були настільки невизначеними?
Особливу відповідальність у цій історії несе саме Юрій Бова. Міський голова — не сторонній спостерігач, який лише підписує рішення депутатів. Він відповідає за управлінські пріоритети, стратегічне планування та узгодженість бюджетної політики громади. А отже, саме від нього насамперед варто вимагати пояснень щодо їхньої послідовності.
І тут виникає принципове питання: а де взагалі стратегія розвитку Тростянецької громади?
Адже стратегія — це не красиві презентації відремонтованих приміщень, фотографії з іноземними благодійниками та звіти про освоєні мільйони.
Це здатність керівництва передбачати потреби громади хоча б на кілька років і відповідно планувати використання коштів.
Якщо міська влада розуміла, що школа з 27 учнями може невдовзі припинити роботу, навіщо продовжувала вкладати в неї значні ресурси без зрозумілого плану подальшого використання? А якщо цього не передбачала — то наскільки якісно Юрій Бова та його команда взагалі планують розвиток громади? Особливо гостро ці питання постають під час війни, коли кожна бюджетна гривня має використовуватися максимально ефективно.
Не менш важлива й відповідальність перед іноземними благодійниками. Чи знали партнери, які фінансували ремонти та облаштування укриття, про перспективу припинення навчання? І як тепер використовуватимуть відремонтовані будівлі?
Бо ефективність міського голови вимірюється не кількістю урочисто презентованих проєктів, а тим, наскільки продуманими, потрібними та виправданими вони залишаються через роки.