Спогади про загиблу військовослужбовицю Катерину Ющенко
25-річна військовослужбовиця Катерина Ющенко загинула у російсько-українській війні 4 квітня 2023 року. Родом із Луганщини, вона з юних років демонструвала активну проукраїнську позицію, допомагала військовим як розвідниця, а потім вступила до лав Збройних сил України, розповіла її мати Наталія. Згодом захисниця переїхала до Глухова. Рідні згадують її як рішучу, щиру та безкомпромісну. До другої річниці загибелі захисниці – далі її історія життя.
Військовослужбовиці із Глухова Катерині Ющенко було 25 років, коли вона загинула у війні проти Росії. Дівчина завжди була вільною і незалежною, і такою хотіла бачити Україну, говорить мати захисниці Наталія. Катерина була родом із шахтарського селища на Луганщині. На вулиці, де мешкала родина, проукраїнську позицію мали вони та один сусід.
“Просто там, знаєте, російська пропаганда, вона до такої міри впиталася в кров наших людей. З самого 17 року, минулого сторіччя коли більшовики прийшли, вони так запудрили людям мозги, що… “Просто Росія це все, Радянський Союз це все, а Україна, ну що Україна, Україна це… її немає”, – згадує Наталія.
У такій атмосфері, сформованій десятиліттями, згадує Наталія, розповідала доньці, що країна – це велика родина, де діють ті ж самі закони любові, підтримки та відповідальності, що й у звичайній сім’ї.
“І, мабуть, через це вона так налаштувала себе на те, що ніхто не має права вказувати щось нам самим робити. А вона така тверда дівчина, і на руку тверда, і на характер тверда. Ніхто не має права вказувати, як їй жити. І тому вона зрозуміла, як це так прийшли до нас і роблять нам невідомо що. Ми маємо захищати своє. Ми маємо любити свою землю”, – каже Наталія.
З самого дитинства Катерина прагнула бути сильною та захищати слабших, говорить жінка.
“Третій клас, здається, був. В них фотосесія була в школі. І на цій фотосесії зазвичай вже дівчатка, принцеси, чи ще хто, костюми ці, одягають сукні такі пишні. А вона сфотографувалася у формі старшого лейтенанта, з такими нагородами, в береті. От вона хотіла бути військовою, військовою якось такою, рицарем, мабуть. Можливо, в тому житті вона рицарем і була, героєм якимось”, – каже мама Катерини Ющенко.
Коли в 2014 році на сході України розпочалася війна, Катерина почала допомагати захисникам. Ризикуючи власним життям серед проросійського населення, вона передавала важливу інформацію українській розвідці. Саме так і познайомилася з майбутнім чоловіком.
“Катерина допомагала, приходила інформація, нам сповіщала деяку про місцеве населення, тому що я, командир, мав би знати все, що відбувається навколо. Катерина була одним із надійних таких помічників наших, хто нам допомагав виявленню”, – каже Сергій Ющенко.
Дівчина, згадує Сергій, вражала своїм патріотизмом. Якщо кожен виїзд воїнів у села закінчувався конфліктами з місцевими жителями, то Катя навпаки була максимально відкритою, із нею було приємно поговорити. Однак їхні стосунки як пари почалися не відразу.
“Я набагато старше за Катерину, тому намагався навіть не виділяти зайвого часу на всі ці відносини. Але Катерина була наполегливою. Навіть не зрозуміло, як це почало відбуватися. То є інформація, то давай зустрінемося, потім ще чимось поділимось. З кожним разом все більше і більше”, – каже чоловік.
У 2016 році під час чергового виїзду в “сіру зону” для збору інформації, Сергій говорить, отримав тяжкі поранення.
“На зворотному шляху мій підлеглий хлопчик, якось так сталось, що зачепив розтяжку. Але вже коли крикнув, що розтяжка, було пізно. Я встиг трішки розвернутися і мені полетіли осколки. Пролітали через грудну клітину, вилітали зі спини і через це було пошкоджено хребет. Евакуація, я не знаю, як відбувалася, як таку територію пройти в півтора кілометра “сірою зоною” і з одним убитим, одним пораненим було дуже важко, але вийшли. Я весь час майже був у свідомості. Навіть поки не доставили нас майже через добу на Харків. Там Катя мене і знайшла у харківському госпіталі”, – згадує Сергій.
Два тижні Сергій боровся за життя в харківській реанімації. Згодом, додає, його перевели до Львівського військового шпиталю. Під час відновлення майже цілодобово поруч була Катя. Там, у шпиталі, пара і обмінялась шлюбними обітницями.
“Спочатку я її дуже довго відмовляв від заміжжя або волонтерів, деякі цю пропозицію внесли. А я Катрусі говорю: “Ти сама розумієш в якому я стані і яким твоє буде майбутнє”, бо вона була молода. Їй 18 років, а мені вже майже 40. Наполягала, що я нічого не розумію, що все буде добре. Були якісь надії, тому і вирішили одружитися”, – говорить чоловік.
Сергій згадує, їхнє весілля було схоже на казку і стало першою подібною подією у шпиталі. Невдовзі подружжя переїхало в Глухів, де отримало час одне для одного.
“Подорожували постійно, десь їздили, вдома не сиділи, на підйом був дуже легкий. Тільки щось нам здумалося, ми раз десь виїхали, десь поїхали. Об’їздили майже всю Україну з нею. Вона вивчилася на водія, отримала права. Купили машину, бо на жигулі вона не хотіла їздити. Часто до батьків їздили на Луганщину, і так воно проходило”, – каже чоловік.
А в 2018 році Катерина ухвалила рішення стати до лав Збройних Сил України. Як згадує Сергій, після його поранення вона змушена була покинути навчання у військовій академії, проте бажання служити в неї не зникло.
“В нас є спільний знайомий, він ще раніше говорив, що у Глухові військова частина буде набирати людей на посади. Тож Катруся спочатку сумнівалася. Друг прийшов і сказав, що знову будуть набирати людей, є знайомі, можна поговорити, тим паче, що він напряму знайомий з командиром частини. І Катя прийняла рішення, що все буде служити”, – згадує Сергій.
Повномасштабне вторгнення застало подружжя в різних місцях: Сергій перебував у Глухові, а Катерина – на Луганщині. Зв’язок там був украй нестабільним.
“Вона дзвонить мені, говорить мені “Сіренький. Ми навіть десь не можемо втікти, бо не розраховували підрозділ частини на такі дії. Немає пального, немає”. А ці маневри випалили майже всю соляру. Але волонтери скинули кошти на заправки, щоб машини могли заїхати, де було пальне”, – додає чоловік.
“Коли від Каті зв’язку не було, потім вона вже 28-го написала, що все добре, люди їм дають їсти і є де поспати, все нормально. І таку фразу вона написала: “Дякую, що привили любов до своєї Батьківщини. Все буде добре”. І от я так і думаю, що все буде добре”, – каже мама Катерини.
Батьки Катерини виїхали з рідного шахтарського селища 6 квітня, оскільки до нього наближалися російські окупанти.
“Нас вивозили. Євангелійська організація забирала, хто евакуюється в Краматорськ, з Краматорська в Черкаську область. А Черкаської області тоді вже ми з розподільчого пункту поїхали спочатку в Київ, а з Києва сюди в Глухів до Сергія”, – каже Наталія.
Останні дні, коли родина бачила Катерину живою, припали на 8-9 березня 2023 року, додає чоловік захисниці. Тоді в Глухові відзначали день народження її мами. 4 квітня вони отримали звістку про загибель.
“Потім вже знайома позвонила ввечері, говорить: “Ти давно з Катею зідзвонювався?”. Відповів, що в обід списувалися, зізвонювалися. Так каже, туди прилетів КАБ, але там все добре, зв’язку немає в їх, але мабуть, добре. Потім цій подружці, в якої там чоловік разом з ними служив, почали надзвонювати, зв’язку не було з Катрусею. А потім десь ввечері, вже годині о десятій, я дивлюсь — дзвонить незнайомий номер, коли сказали, що це Катрусин командир, я відразу відчув, що щось сталося”, – говорить Сергій.
Дім Катерини, згадує її мати, ніколи не був порожнім. Коли дівчина приїжджала з відрядження – вона завжди збирала довкола себе близьких. З самого дитинства мала пристрасть до риболовлі – від батька, а згодом це захоплення вона розділила зі своїм чоловіком. Катерина також дуже любила тварин. На одній із бойових позицій врятувала совеня.
“Там малесеньке воно було, загинуло б. Вона його викохала, привезла Сергію, на балконі там тримали. Так вона його нянчила, поки підросло. Так не підросло, а виросло. А потім випустили на волю. І Катя полетіла на волю”, – каже мати Катерини.
Після загибелі доньки, розповідає Наталія, вони вирішили увічнити пам’ять про Катю – замовили її портрет. На ньому вона постала в образі відважної Ксени – головної героїні її улюбленого серіалу дитинства. На полотні Катя – на тлі донбаських степів, а поруч – врятована колись птаха.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ