“Стирають села з лиця землі”: як живе Павлівський старостат поблизу кордону з Росією
У Павлівському старостинському окрузі Білопільської громади за період повномасштабного вторгнення фактично припинили своє існування три села: Шпиль, Катеринівка та Волфине. Центр старостату — село Павлівка розташоване за кілька кілометрів від російського кордону і щодня обстрілюється, говорить староста Світлана Федорченко.
Та попри це, там лишається до 200 жителів. Сама Світлана Федорченко нікуди не виїжджає. За її словами, не може лишити людей, які їй довірилися.
Такий вигляд мала Павлівка влітку 2023 року – зруйновані приватні господарства, об’єкти інфраструктури. Староста Світлана Федорченко розповідає, що і нині обстріли тут не вщухають ні на день.
“Якщо раніше обстрілювався центр села, де школа, то зараз вже у нас і на початок прилітає… Протяжність села майже 12 кілометрів, прострілюється вся територія. Дуже багато у нас залишилося вже літніх, які потребують допомоги. Ось буквально нещодавно ми вивезли дідуся з бабусею, які проживали за 700 метрів від кордону”, – говорить Світлана Федорченко.
Як оцінюють збитки по старостинському округу відповідає: “Люди звертаються, але є дуже великі труднощі. Це вирішується майже на рівні Верховної Ради, бо є така ситуація, що обов’язково має комісія скласти акт про пошкоджене майно. Але самі розумієте, поїхати у Волфине або Катеринівку і скласти акт… Немає можливості у комісії, бо туди заборонений в’їзд. Люди подають, подають через Дію, подають на пошкоджене майно”.
Російські снаряди влучають і в сільгосппідприємства, знищуючи матеріальну базу, розповідає пані Світлана.
“Фермери… у них все розбите повністю. Це перше питання – ферми розбиті. Інше питання – землі, які вони обробляли і від яких був прибуток, вони зараз знаходяться у тій 2-кілометровій зоні, яка зараз замінована. Тобто вони її не обробляють. Далі критична інфраструктура… Школа у нас розбита повністю, будинок культури розбитий”, – пояснює староста Павлівського старостинського округу.
За її словами, з початку повномасштабного вторгнення у старостинському окрузі загинули три людини.
“Одна на Волфиному і двоє в Павлівках. Буквально недавно був поранений чоловік. Вони з жінкою і донькою почули, що почалися обстріли і йшли в погріб ховатися, але у цей час були три “прильоти” до них у двір. Чудом вцілили. Чоловіку голову зашивали, осколок був у плечі. Ці люди на другий-третій день виїхали”, – каже пані Світлана.
Павлівський старостинський округ перебуває у 5-кілометровій зоні.
“По перепустках проїзд. Далі є обмеження також перебування – це мається на увазі, що у нічну годину заборонений проїзд місцевому транспорту. Також заборонено в’їзд в села, які сильно обстрілюються. Це село Волфине, Шпиль, Катеринівка. Обмежене там перебування”, – каже староста.
За її словами, швидка допомога до старостинського не приїжджає.
“Тільки приїжджає до першого блокпоста. Багато було таких ситуацій, що треба було вивезти дідуся, впав і поламав стегно, його потрібно було вивезти, бо він лежачий. Допомагали мені військові, вивозили до блокпоста самостійно. Буквально недавно була така ситуація – вивозила до блокпоста, там швидка забирала. Як почалися дуже інтенсивні обстріли, до нас перестали їздити”, – пояснює пані Світлана.
Світлана Федорченко говорить, продуктами харчування і товарами першої необхідності люди забезпечені. У Павлівці працює крамниця, двічі на тиждень приїжджає виїзна торгівля, також допомагають благодійні організації. Раз на тиждень курсує автобус до обласного центру.
“Світло нам часто перебивають. Але дякуючи нашим енергетикам білопільським, які приїжджають, чинять. Де проживає більше людей, то тут Інтернет є. Вода у нас була проводна, але її розбили на початку війни, тому люди користуються колодязями”, – зазначає староста.
Ті місцеві, які не виїздять, продовжують займатися господарством.
“На сьогоднішній день люди залишаються, збираються сіяти городи. Є там вулиця трошки віддалена, там ще люди тримають по 6 корів, здають молоко, косять траву і все інше”, – каже староста.
Світлана Федорченко поки не планує виїздити зі свого старостинського округу.
“На даний час такий настрій, що я залишаюся. Разом зі мною залишається мій спеціаліст, у якої дитина. Ми ходимо на роботу, хоча туди були і “прильоти”, і все. Але мені здається, якщо вже буде зовсім критично, тоді я задумаюсь над тим, що кудись поїхати. Бувають такі хвилини, коли вже думаєш ну все, більше немає терпіння… Але потім береш себе в руки і далі працюєш, бо лишити людей, які довірили мені все це не можу. Я думаю, що до цього всього звикнути повністю не можна, але все одно звикаємо”, — говорить пані Світлана.
Староста пояснює, що відволікатися від обстрілів допомагає робота: “Ми вже чуємо ці постріли, куди летять, де летять, чим б’ють, уже знаємо. Буває, на вихідних сидиш вдома, і настрій такий… постійні обстріли, коли вже настане день, щоб піти на роботу, відволіктися”, – пояснює староста.
На думку пані Світлани, повністю зруйновані села у Павлівському старостинському окрузі вже не буде відновлено: “Люди, які залишили домівки, вони переїхали, вони там вже почали нове життя. Якщо Волфине взяти, то там повністю все стерте з лиця землі. Усе зруйноване, спалені будинки”.
На запитання, у чому найбільша складність бути старостою саме прикордонного старостату, Світлана Федорченко відповідає: “Немає можливості робити все, що ти хочеш для цього села. “Відремонтувати ті самі дороги, той самий благоустрій, посадити якесь дерево. Зараз немає можливості, особливо та сторона, яка постійно обстрілюється. Була така ситуація, що працівниці благоустрою на квітнику поралася і буквально за 5 хвилин туди був великий “прильот” біля пам’ятника. Якби там затрималась хвилин на 10 – загинула б ця людина. Хотілося б дуже багато для свого села робити, я його дуже люблю… своє село”.