Сумчанка створює унікальні чашки з полімерної глини
Юлія Польська проміняла журналістику на глину: створила креативну майстерню хенд-мейд.
В інтерв’ю СпецКору вона розповіла, як повірила в себе і здійснила давню дитячу мрію.
Юлю, розкажи трішки про себе. ⠀
За освітою я журналіст. Після отримання диплома 5 років пропрацювала за фахом, в основному на телебаченні. Створювала сюжети в новини, писала авторські програми, вела новини. Я дійсно рада, що обрала для себе саме цю професію, адже завдяки їй я познайомилася з величезною кількістю чудових людей, з більшістю колег я і досі у гарних стосунках, а ще пройшла дуже хорошу школу життя.
Журналістика – це те, про що ти мріяла?
Стати журналістом я планувала ще з 9-го класу. Тоді, коли мало хто з моїх однокласників хоча б задумувався про майбутнє, я чітко знала, яку професію оберу для себе. На той момент у мне було, я б сказала, занадто романтичне уявлення про професію. А взагалі змалечку хотіла вступити в художню школу, але не мала такої можливості. Тому малювати вчилася сама. Малюю простим олівцем, аквареллю і акрилом. Мама досі дивується, каже, незрозуміло звідки таке завзяття до творчості, адже в родині у всіх виключно робітничі професії.
Як тобі вдалося покинути журналістику, звичне місце роботи і піти іншим шляхом? Я так розумію, на той час, це були кардинальні зміни в твоєму житті. Адже не так просто кинути все.
Насправді я навіть не планувала кидати професію. Просто, на той момент так склалися обставини у житті. Я сама чи-то перегоріла цим, чи-то переросла професію. Було не легко, і не зрозуміло, і , часом, страшно, бо, по-суті, я пішла в нікуди. Але я не пошкодувала жодного разу , що зробила вибір на користь творчості. Думаєте я не любила журналістику? Ні, любила! Більше скажу, люблю і досі, і бажання писати не зникло зовсім. Але зараз я пишу те, що сама хочу , у своєму міні-блогогові у Фейсбук та Інстаграм. Одне скажу точно, починати щось нове не просто, але займатися тією справою, до якої немає натхнення – ще важче.
Як було в перший час? Чи підтримали твій вибір рідні та близькі люди?
Так, мене підтримали і підтримують досі, за що я дуже вдячна їх. Більше скажу, так як я ліплю з полімерної глини в основному на чашках, всі мої вироби походять декілька стадій затвердження: спочатку їх оцінює чоловік, потім батьки, і вже після цього – мої підписники у блогові.
З чого все почалося, коли з’явилися перші вироби? Чому саме глина? Взагалі розкажи, що це за техніка.
Це був звичайний, сірий осінній день. На той момент я вже попрощалася з журналістикою. Тепер все моє дозвілля зводилося до того, що я варила борщі чоловікові і виховувала трохи божевільного мопса. Щоб ви розуміли: для людини, яка постійно жила в божевільному темпі і не знала, куди її занесе в наступні 2 години (мітинг під адміністрацією або презентація книги), – налаштуватися на розмірене і спокійне життя було ой як не просто. Так ось, в той день я побачила в Інтернеті фото фігурки з полімерної глини на чашці.
Милий ведмідь Тедді підкорив моє серце, і я вирішила спробувати зліпити таку штуку самостійно. От захотілося починати день з кави саме з такого кухлика! Не зволікаючи, я кинулася в найближчу канцелярію, шукати що ж це за диво – полімерна глина? І … промахнулася! Нема в канцеляріях її. Треба сказати, побігати мені довелося багато, так як в Сумах усього кілька магазинів в яких хоча б знають, що це за матеріал. У результаті глину таки знайшла, правда, дещо не того відтінку, але вибирати було особливо ні з чого.
Ведмідь Тедді вийшов за півдня, тільки замість сірого – трохи синюватим (відтінок глини трохи не той був, кажу ж). Але вийшов же! І навіть досить симпатичним для першого разу. На ведмеді я вирішила не зупинятися, і захотіла зліпити щось складніше, красивіше і масштабніше. Глину я обрала тому, що це універсальний матеріал. З неї можна робити все, що завгодно, від прикрас до декору посуду. Головне – аби було бажання та фантазія
Бачу, нині в тебе багато замовлень. Як ти думаєш, чому люди все частіше обирають саме ручної роботи вироби?
У хендмейді є душа, на відміну від фабричних товарів, які штампують партіями. По перше, можна замовити персональний подарунок, якого не буде більше ні в кого. Більшість моїх клієнтів купують мої вироби для рідних та близьких.
По друге, ручна робота унікальна. Такі вироби не знайдеш в популярних мережах магазинів. І до того ж, навіть одна і та ж фігурка а чашці абсолютно однаковою двічі у майстра не може вийти. По третє, ці вироби якісні. Адже майстри пишаються тим, що вони забезпечують високу якість своїх виробів, продуманих до кожної найдрібнішої деталі. Переважна більшість майстрів, перш ніж пропонувати виріб покупцеві, ретельно його перевіряють, і якщо він не відповідає, найчастіше, дуже високим вимогам споживача, виріб просто напросто не надходить у продаж, знищується або переробляється з нуля.
Купівля виробів handmade гарантує, що виріб було виконано з великим старанням, увагою до кожної деталі, з турботою про його ідеальний зовнішній вигляд. Ну і зазвичай майстри не завищують ціни на свої вироби, адже прагнуть, щоб вони були доступними та могли зробити щасливішими більшу кількість людей.
Які особливі замовлення тобі доводилося створювати?
Пишаюся своїми «грузинчиками». Це замовлення від одного з міських ресторанів грузинської кухні. Серед виробів від моєї майстерні @art_home_polskaya ляльки на чашках користуються особливою популярністю.
У мене досить багато їх різновидів – блондинки, брюнетки, руденькі … але абсолютно у всіх них є одна загальна спільна риса – у ляльок немає повноцінних облич, з носом, ротом, і т.д. І це неспроста. Існує легенда, що лялька без обличчя не бере на себе негативних емоцій і енергії, тому абсолютно нешкідлива, особливо для детей.
Мої “дівчата” за стилем схожі з “Тільдами” – це ляльки з текстилю, ідея створення яких належить норвезькому дизайнерові Тоні Фінангер. Так ось, хоч у моїх ляльок на чашках немає повноцінних облич, в цьому і є їх особлива родзинка. Образ кожної створюється індивідуально, з продуманих до дрібниць деталей – кольору, фактури, і додаткових аксесуарів.
Також нещодавно я почала шити текстильних ляльок для інтер’єру. Знаєте, а той час, що я займаюся декором полімерною глиною, бувало різне. Наприклад, фігурки, над якими працювала кілька днів горіли духовці за лічені секунди. Але ні з чим не зрівняти те відчуття, коли з кольорового шматочка глини народжується маленьке миле створіння. Мені дуже подобається дарувати людям радість. Я люблю живі емоції клієнтів, які нарешті отримують своє замовлення. Ось це – дорогого коштує.