Сумчанку шокував сервіс у поїзді “Львів-Москва”
Моє відрядження в Західній Україні добігало кінця, я вийшла із затишної кав`ярні й попрощавшись з діловими партнерами, збиралась на вокзал. Осінній дощ посилювався, тож бруківка центральної вулиці Чернівців, сяяла від густих крапель у вечірньому світлі ліхтарів. Незважаючи на негоду, мені було так оксамитово-тепло на душі, хотілось продовжити перебування в «маленькому Парижі», то ж я зупинилась біля елегантного саксофоніста, занурившись в щемливо-осінню мелодію. Ця поїздка була особливо вдалою – від початку до кінця: квитки в купейному вагоні міжнародного сполучення, уважні провідники, «люкс» в гарному готелі, вдалі переговори й нові доброзичливі друзі…Аж раптом:
– На жаль, потяг Софія – Мінськ знято з рейсу. Вам забезпечать місце в іншому потязі, він прибуде через три години, просто покажіть свого квитка провіднику.
– Але ж тоді я не потраплю вчасно на свій потяг, на який у мене теж вже є квитки – у мене відрядження з пересадкою в Конотопі. –
– Ну…Хочете, звертайтесь до начальника вокзалу…
Усі спроби потрапити на більш ранній потяг були марними – до міста Суми з Чернівців не було нічого. Півпершої ночі біля потяга «Львів-Москва» зібрався гурт пасажирів, які вимушені були, як і я, добиратися іншим потягом. Для цього до «хвоста поїзда» причепили спеціальний вагон, у якому ми всі мали їхати. Що ж, доведеться «хитатися» всю ніч і наступний день в останньому вагоні. Якби ми знали, що це були квіточки!Дощ тим часом все посилювався, а вагон був досі зачинений. Нарешті, з`явився приземистий провідник з очима яструба й красномовними наколками на пальцях, який почав перевіряти квитки. Коли я йому простягнула свого квитка, він нагло подивився на мене і сказав:
–Девушка, стойте и ждите своей очереди в тамбуре!
Від такого нахабства в мене округлились очі, але я твердим тоном зауважила, щоб він негайно показав мені моє законне місце, і забезпечив належний сервіс. Наші квитки в міжнародному потязі «Софія-Мінськ» коштували принаймні в 4 рази дорожче, ніж в цьому вагоні, як я пізніше виявила, «загального» типу, з твердими обшарпаними полицями і з характерним запахом. Коли вже я зовсім змерзла, він показав мені на нижню полку в плацкарті і сказав:
– Сиди пока-что здесь. Только не вздумай ложиться!
– В якому сенсі?! Негайно забезпечіть мені належний сервіс!- я була страшенно втомлена, замерзла і хотіла зрештою просто лягти і заснути.
– О! Ты вообще откуда взялась такая смелая? – його очі стали масляними, як в кота, який вирішив погратися з пійманою мишкою.
– «Откуда» скоро дізнаєтесь. І,до речі, я журналіст. Тож чекайте скоро захоплюючу передачу про порушення прав споживачів.
– А ты чего это мне угрожаешь?! – почав знову нападати неадекват, хоча його вибив з попереднього настрою мій впевнений тон і металевий погляд, якого він не витримав і відвів очі.
– Ну, ладно, можешь прилечь пока…Только не снимай пальто!Ты видишь, я тебе уже помогаю даже… Радуйся, что такая красивая.
– Дайте, будь-ласка, мою постільну білизну – мені швидше хотілось завершити цей безглуздий маскарад.
– Ну ты вообще обнаглела! Какая еще постель? Не полагается…
Я йому розповіла, що мені «полагается» і що йому буде за не виконання моїх прав.
– Зараз же дайте мені мою білизну і покличте начальника потягу.
Він подивився на мене як «ленин на буржуазію», в очах у нього була суміш подиву з острахом і злістю одноразово, й буркнув.
– Когда разберусь с другими пассажирами, тогда, может и дам тебе постель.- и выскочив з мого купе.
– Потім я чула, як він господарським тоном роздавав команди, кому що робити, принижував пасажирів, які не знали своїх прав.
– Нарешті він повернувся і приніс мені постіль.
– А де начальник потягу?
– Да ладно, не начинай! У меня и без тебя тут теперь куча проблем! Куда мне размещать вас всех? Ночью на эти места сядут пассажиры…И они не бесплатные, как вы. Так что…
– Які ще пасажири? Цей вагон виділили спеціально для нас, а Ви, виявляється, взяли на одне місце двох людей? Ви з них взяли гроші, тепер все зрозуміло…Ну, готуйтесь.
– Ой, ладно, кроме тебя никто не жалуется! – він вискочив, злісно блискаючи очима.
Ніч добігала кінця, і вже під ранок я заснула. Вранці цей тип прийшов і сказав:
– Видишь, я тебя даже ночью не будил, когда на твое место пришел «мой пассажир».
– Он як? Ну, я дуже рада. А тепер принесіть, будь ласка, чаю – я простягнула йому гроші за чай.
– Він зробив вигляд, що не почув і знову ходив туди-сюди настільки довго, доки я не повторила своє замовлення. Нарешті він приніс його і навмисне бахнув переді мною чашкою, а потім сказав:
– Ну, так же нельзя – я тебе все, а ты мне ничего! Когда ты прийдешь ко мне? А то, я вижу, ты играешь в одни ворота…-
Я вже перестала дивуватися все новим порціям наглості цього перевертня. Кілька разів я ще нагадала людям в своєму купе, що вони не зобов`язані «по стойке смирно» стоять з білизною, як їм «наказав» провідник, а навпаки – це його робота – прибирати білизну вранці, чемно розносити чай! Але тут почали носити горілку, коньяк, пиво і, як мені сказали, не лише…Худий чолов`яга з блідим обличчям, який спостерігав за моєю «жвавою розмовою» з провідником, сказав, що при бажанні і грошах можна було придбати навіть марихуану….Тут з тамбура потягнуло «п`янкими пахощами» цигарок. Як ви здогадались, штрафувати за це ніхто не поспішав, а пасажири були схожими на героїв фільму «мовчання ягнят». Я зібрала валізу, наближався мій любий Київ. Що ж, я вирішила не їхати до Конотопа – все-одно тепер я не встигала на свій потяг. Вийшла на перон, озирнулась на пошарпаний вагон-одинак, у якому пройшла ця фантастична ніч, і рушила до маршруток «Київ-Суми», але це вже інша історія.