Ще у грудні 2004 року Апеляційний суд Сумської області визнав засудженого винним у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених п.п.1,6,12 ч.2 ст.115 (Умисне вбивство двох або більше осіб вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб), ч.4 ст.187 (Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах), ч.2 ст.194 (Умисне знищення чи пошкодження майна), ч.3 ст. 289 (Незаконне заволодіння транспортним засобом), ч.3 ст.357 (Незаконне заволодіння паспортом або іншим важливим особистим документом) КК України і призначив покарання у виді довічного позбавлення волі.

Через 16 років чоловік звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з клопотанням про його звільнення від покарання. Оскільки, на його думку, призначене покарання суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, то просив визнати покарання у виді довічного позбавлення волі таким, що суперечить нормам та актам вищої юридичної сили, та звільнити з-під варти в залі суду. Проте місцевий суд відмовив засудженому у задоволенні його прохання.

Вважаючи, що судом першої інстанції було порушено його право на доступ до правосуддя та право на захист, засуджений звернувся до Сумського апеляційного суду зі скаргою, в якій зазначав, що ухвала суду постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства, а відтак є незаконною та необґрунтованою.

Розглянувши матеріали кримінального провадження, колегія суддів Сумського апеляційного суду відмовила апелянту у задоволенні його апеляційних вимог і залишила ухвалу суду першої інстанції без змін, зазначивши, що суд, розглядаючи клопотання засудженого про звільнення від покарання, діяв відповідно до кримінального процесуального закону України та у межах своїх повноважень.

Поділитися в соціальних мережах