Сумський журналіст розповів, як натрапив у лісі на косуль і диких кабанів
Сумський журналіст Віталій Кохан поділився захоплюючою історією з “тихого полювання”, що залишила незабутні враження. Збираючи гриби у Сумському районі, він натрапив на косуль і диких кабанів, хоча раніше в тому місці ніколи не бачив диких тварин. Подробиці неочікуваної пригоди він розповів на своїй сторінці у Фейсбуці:
“Про екстремальне “тихе полювання” 24 листопада в районі Червоної Діброви, що за Бездриком поблизу Сум.
Після перших нічних морозів, а впродовж трьох ночей поспіль було мінус 10, я та Александр Калиниченко (Alexandr Kalinichenko) вирішили перевірити, що ж там діється у лісі (для нас це було не в диковинку, бо років два чи три тому закривали сезон… 3 грудня!) 
Так от, виїхали із Сум десь об 11-й недільного ранку, на місці були вже за півгодини. “За бортом” -6. Перед лісом сильний вітер, тож мороз відчувається справді на всі мінус 10. Але як тільки заходиш у ліс – “тишь и блажь”, тепло. А як писав хтось в одній із грибних груп, “воздух – огонь. Нема ни пауков, ни комаров, ни мух, ни грибников 😁. Красота”.
Щоправда, по дорозі побачили дві групи мисливців у помаранчевих жилетках, які вже “грілися” біля багажників своїх автівок. Це трішки насторожило, тож ми домовилися перегукуватися, на всяк випадок, щоб “відлякувати” в лісі можливих попутників із рушницями. Згадали також, що в цих місцях ніколи не бачили ніяких диких тварин…
Гриби почали попадатися відразу, як ступили у визначеному місці з дороги під дерева. Великі опеньки, в основному пізнього темно-коричневого кольору і… замерзлі. У руці відчуваються міцненькими, приємно ріжеться ніжка, без “фаршу”! )) Грибів і справді ще багато. А під час їх пошуку виручали (заздалегідь куплені) зернята соняшника з кишені. Плюс приємне відчуття морозного повітря і важкість зібраних грибів у руці, тиша, чудова природа.
Години через півтори я був у ярку і вперше почув постріли мисливців “Один, два, три, чотири”, – порахував підряд про себе. Оцінивши, що лунали вони далеченько, знову почав нишпорити поглядом то по землі, то по деревах, намагаючись угледіти гливу.
Хвилини через дві підняв голову і застиг: усього метрах у 10-ти від мене майже безшумно проскочили чотири косулі! Невеличкі, десь по пояс мені були. Молоденькі та гарнесенькі! Бігли/стрибали вони з тієї сторони, де лунали постріли. Я майже відразу пошкодував, що це сталося настільки несподівано, що діставати смартфон для фото чи відео було вже пізно. Косулі повернули поруч зі мною на гірку і зникли за нею. Тут же побачив, що вдалечині по гірці, метрів за 60, слідом за ними побіг очевидно молодий олень – більшого розміру та з характерною білою плямою ззаду. Провів поглядом і його, нахилився та й почав зрізати під ногами чергову сімейку опеньок.
Аж тут за спиною почув якийсь шурхіт і зрозумів, що в мою сторону звідти, звідки прибігли косулі, швидко наближається ще хтось. Я встав, озирнувся й оторопів: по ярку прямо на мене метрів за 100 біг… великий чорний дикий кабан! Ви не повірите, але про смартфон я в той момент взагалі забув.
Кабан біг доволі швидко, відстань невпинно скорочувалася. Що робити? Якщо побігти, то розлючений мисливцями кабан міг наздогнати і… Навіть не уявляю, що було б. В роду у мене були лісники та мисливці, тож мозок моментально прокрутив кілька варіантів моїх дій. Оглянувся – поруч зручного дерева, на яке б я міг застрибнути (не залізти, а вже саме застрибнути!) не було.
Повезло, що поруч лежав великий стовбур якогось дерева. Саме на нього я і заскочив. Повернувся обличчям до кабана, підняв руки і почав ними розмахувати, дзвінко вигукуючи при цьому якісь звуки. Мотивація в мене була проста: розлючений кабан, який на своїй дорозі бачив невисоку фігуру, міг сміливо знести мене з ніг чи й покалічити, тож ні мій стрибок у сторону чи спроба втечі не врятували б. А от коли я став (на колоді) вищим за нього, щось кричав, розмахував руками і не сходив із місця, кабан злякався сам! Тож метрів за 20 він повернув наліво від мене і під кутом у 90 градусів побіг на гірку.
Проводжаючи його поглядом, тільки тоді помітив, що кабан був не один. Метрів за 15 від мене впоперек через ярок справа наліво за кабаном побігла дика свинка! Вона була не менш налякана, ніж ми всі! ))) Тільки коли звірі зникли, я зрозумів, чому кабан біг на мене – намагався захистити свою подругу! І що б я з невеликим ножем міг зробити проти розлюченої живої туші кілограмів на 200? До речі, свинка/кабаниха була майже вдвічі меншою за свого кавалєра – кілограмів на 100-120, а також мала інший окрас – темно-сірий із коричнуватими смугами.
Після такого екстріму опеньки мене вже не цікавили. Вийшов із ярка на гірку, повернув назад у бік стоянки машини. Почув по тому ще два постіли мисливців у тій же стороні, що й уперше, та вони були вже в мене за спиною…
Біля машини мене вже чекав Александр Калиниченко (Alexandr Kalinichenko). Розповів йому про свої пригоди. Виявляється, що косулі, коли повернули від мене на гірку, вибігли прямо на нього! Каже, стою, а на мене косулі біжать, оббігли з двох сторін і поскакали далі…
Дорогою назад жваво обговорювали нашу поїздку. За дві години назбирали по пакету опеньок, глив не знайшли.
Вирішили, що грибний сезон нами ще не закрито, адже попереду – підвищення температури повітря, і на нас ще чекає візит у ліс. Щоправда, не на вихідні, коли триває полювання, а в будній день! ))
І останнє. Якщо ви не мисливець, а лише грибник зі слабкими нервами і не знаєте, що робити при зустрічі з диким кабаном, одягайте в ліс яскравий одяг і, на всяк випадок, беріть із собою туалетний папір. 
Усім – нових захоплюючих походів за грибами! ))
P.S. Все це було в районі квадратів 26 і 28 (див. фото в кінці), але стріляли мисливці по дорозі десь на кілометр далі. Хто в темі – розбереться…”