Тетяна Приходько з Глухівщини чотири місяці шукала останки загиблого на війні чоловіка
На початку серпня виповнився рік, як у селі Некрасове на Глухівщині поховали військового Максима Приходька. Чоловік загинув на початку березня на Чернігівщині й тривалий час вважався зниклим безвісти. Понад чотири місяці його останки розшукувала дружина Тетяна.
Тетяна Приходько розповіла, що востаннє чула голос Максима 8 березня 2022 року. “Я пам’ятаю її до дрібниць, він сказав, що вони відійшли від того села, де були і зайняли інші позиції. Це були Буди. Що інтернету немає. А ще я зараз згадую, що сказала йому: “Я народжу тобі хочеш сина, хочеш доньку, хочеш двійню, але тільки повернись живий”, – пригадала жінка.
9 березня 2022 року Максим Приходько прийняв свій останній бій. “Група Максима стояла у Будах. Свій бій, який почався вранці, вони стримали навалу противника, відбили. Але паралельно був бій у Лукашівці, де стояли хлопці з нашої роти. Звідти постійно запрошували вогневу підтримку, артилерію, просили боєкомплекти”, – розповіла Тетяна.
Відвезти боєприпаси побратимам зголосився чоловік Тетяни Максим. Тоді ще він не знав, що відправляється на позиції, з усіх боків оточені ворогом. “Зі слів хлопців, які залишилися, які розуміються у військових діях, те, що він віз, проти танків – було нічого. Але все ж він доїхав. Ціною свого життя, скажемо так”, – розповіла жінка.
На околиці Лукашівки цивільне авто, у якому перебував Максим, розстріляли з танку, але відомостей про це побратими військового тоді не мали. Тому життя Тетяни та рідних Максима перетворилися на пошуковий процес: “Лукашівка була окупована до 28 березня. Весь цей час я займалась пошуками сама, з близькими. Паралельно пошуками займався рідний брат Юрій. Я знайшла номера всіх”.
Коли росіян вибили з села, туди змогли зайти експертні групи. Тоді в Лукашівці знайшли згорілу машину з людськими останками, якою іноді пересувався й Максим. 20 квітня Тетяні подзвонили з Чернігівського моргу. У машині знайшли ланцюжок і його треба було впізнати. “Присилають цепочку. Плетіння бісмарк. Сказати, що я її не впізнала – я не можу. Сказати, що я її впізнала – я теж не можу. Я не хотіла її впізнавати. І я сказала, що це не вона”, – пригадала Тетяна.
До Чернігова поїхав брат Максима Григорій і здав ДНК для проведення аналізу. А Тетяна разом із рідними у травні вирушили в Лукашівку – на місце тоді ще ймовірної загибелі воїна. “Зі сторони села Анисів ми відразу побачили наш автомобіль. Поряд із ними стояв дерев’яний хрест, який люди самі встановили. І ми якось не підготувалися. Знаєте, як у кіно експерти, щіточки там, сита. Я там шукала пластини з бронежилета. Я їх перша знайшла. Я зрозуміла, що скоріш за все це Максим”, – пригадала дружина загиблого.
Про те, що Максим загинув, Тетяна не сказала нікому. Не хотіла вірити. Найтяжчим, зізнається зараз, було мовчати. Про долю рідного брата так і не дізнався Григорій – 10 липня він зник безвісти на Бахмутському напрямку. “Третього липня остання з ним розмова….. Я повернуся додому тільки з братом”, – розказала жінка.
29 липня жінка отримала телефоном дізналася, що у Чернігівському морзі виявили збіг ДНК. Результат поставив крапку в пошуках, довжиною у чотири місяці. Максима поховали у Некрасовому. У труну до чоловіка Тетяна поклала файл із рештками, які збирала голими руками на місці його загибелі. Донька Анюта намалювала для тата останній малюнок, де написала “Ти помер за Україну”.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ