То дідусь, який мацає дівчат, то крадіжки: сповідь конотопського водія маршрутки

У Конотопі є два види громадського транспорту: трамваї та маршрутки. Скандалів навколо маршрутних автобусів у нашому місті завжди чимало: то підвищення цін, то ДТП, то дідусь, який мацає дівчат, то крадіжки. Можна безкінечно продовжувати цей список.

Про цікаві та не дуже ситуації, що кожного дня трапляються в конотопських маршрутках, Конотоп.City розповів один із водіїв. Він попросив не називати його імені та номер маршруту. Про таксистів жартують, що вони занадто балакучі, з водіями маршруток все навпаки: отримати розгорнуті відповіді вдалося лише від одного.

Про пасажирів

— Пасажири нас не люблять: не там зупинився, рано почав рухатися, довго стою на зупинці, не передав блискавично решту. А якщо говорити про пільгові категорії, ті взагалі прокляли вже до десятого коліна. Попри це ми не забуваємо, що працюємо у сфері обслуговування і, якщо пасажир не п’яний та не заважає іншим, то він правий.

Конотоп – місто невелике, майже всіх уже знаю в обличчя, особливо зі свого маршруту: знаю, хто вчитель, хто лікар, яка з дівчат заміжня, хто із хлопців працює в Києві на вахті.

Дратують любителі голосно розмовляти телефоном, особливо ті, хто лізуть на передні сидіння. Понад усе не люблю дівчат, які починають розповідати зранку подрузі про вчорашній романтичний вечір або про сварку, про те, що вона готувала на сніданок та як зламала ніготь, коли мила посуд.

Про ввічливість

— Це моя робота і подяки я не вимагаю, але так приємно, коли просять зупинку із «будь ласка», виходять із «дякую». Цілий день за кермом іноді слова теплого не почуєш, тому ввічливі пасажири, як віддушина.

Про музику

— Чому не слухаю музику? Я люблю рок, але не впевнений, що мама, яка везе зранку дітей в дитячий садок, хоче слухати, те що і я. Стереотип серед пасажирів, що всі водії мають слухати шансон, а це вже давно минуло. Чесно, навіть смішно, коли чую пісні про «фраєрків».

Про графік 

— Дякувати Богу, ми не в Києві. Там водії маршруток виходять на роботу о 4:30 ранку, тобто можете собі уявити, о котрій вони прокидаються. Так у нас теж ранній підйом, але сумісний з життям. За день водії, яких тільки двоє на маршруті проїжджають 14-15 разів по місту. Уявіть, не п’ять, не сім, а п’ятнадцять.

Чого бояться водії маршруток

— Найгірше, що може статися на дорозі, це – ДТП. А найбільший жах, коли комусь із пасажирів стане погано, втрата свідомості чи щось подібне. Завжди переживаю, коли діти малі їдуть самі, я навіть на зупинках дивлюся їм услід — чи зустрічає хтось, чи ніхто не напав у темну пору року.

Про дороги та стан «Богданів»

— Якщо буду говорити нецензурщину, ви ж це не напишете? Тоді не скажу нічого. У місті немає жодного маршруту, хто б радів, що він на ньому працює. Якщо їдеш по новій ділянці дороги біля Автовокзалу, то скоро на Будівельників будеш стрибати по ямах. І так, де не візьміть. Єдине, що радує — у Конотопі немає заторів, не треба по пів години стояти на мостах, та об’їздити ремонт дороги по тротуарах. Конкуренції великої та «перегонів» як у великих містах у нас не має. Всі знайомі між собою, тому й працюємо солідарно.

Машини в нас не нові. Десь торохтить, десь скрипить, але якщо узагальнити, то жити можна. СТО — це наш другий дім, але щоб повністю поремонтувати, треба повністю знімати машину з рейсу, а це нікому не вигідно, тому косметичні ремонти наше все.

Про те, як все встигати

— Є купа мемів і інтернеті, де водій маршруток зображений із великою кількістю рук чи їх порівнюють із Юлієм Цезарем, але це не смішно. Всі машини із механічною коробкою передач, тож, коли рушаєш з місця тобі обидві руки тобі потрібні. А в цей час за проїзд передають масово і чекають решту, скупчившись на вході.

Звісно, зараз розмови телефоном стали простішими, можна взяти один навушник і хоча б на цей процес не відволікатися руками. На дзвінки відповідаю лише термінові, коли дочка після школи дзвонить, або дружина один-два рази на день. Але є й багато любителів потеревенити — коли розминаємось у місті кілька разів на день, постійно бачу, що хлопці розмовляють безперестанку.

Про нетверезі компанії

— Є нормальні. Їдуть собі тихенько, запах по салону пускають. А є й такі, що потрібно мати сталеві нерви. Таким потрібно робити зауваження, іноді погрожувати поліцією. Особливо улюблена категорія п’яних, які заходять і сплять. Доводиться будити на кінцевій, пояснювати, де він і хто. Часто кажуть, що їм тут не підходить, просять відвезти в інше місце.

Про настрій

— Колись одна пасажирка, сказала, що по атмосфері в автобусі зрозуміло в якому я настрої. Погоджуюсь. Якщо хтось зіпсував настрій на дорозі, або в салоні, то вже нічого не миле, і тоді дратує кожна дрібниця.

Про забобони

— Із загальновідомих: намагаюсь не дивитися в очі пасажирам, це від зглазу чи порчі. Ще серед водіїв є прикмета: якщо перший пасажир «льготник», то день буде невдалим. Скажу чесно, я не знаю, на якому маршруті перший не «льготник», а ще більше цікавить, куди вони так рано їдуть. Чорні коти, пусті відра, це звичайні для автомобілістів забобони, про них говорити не буду.