Трагічна історія мешканки Сумщини, яку нагородили за мужність
Мешканку Великописарівської громади Тетяну Скоркіну нагородили орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Про це йдеться в указі президента України №97/2023 «Про відзначення державними нагородами України» – «за громадянську мужність, особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України в умовах воєнного стану, вірність українському народові».
50-річна Тетяна була соціальною працівницею в Центрі надання соціальних послуг Великописарівської селищної ради. Керівник установи Наталія Майборода розповіла нам, що у той злощасний день, 7 березня, напередодні міжнародного жіночого свята, громаду нещадно обстрілювали.
Зазвичай Наталія Анатоліївна не дозволяє своїм підлеглим виходити до підопічних під час вибухів: необхідно перечекати «прильоти» і дочекатися тиші. А коли снаряди застають неочікувано посеред дороги, – негайно шукати укриття, куди можна сховатися.
– Але Тетяна – з тих людей, які нічого не боялися. Вона була новачком у колективі – прийшла на роботу три місяці тому. Вранці того дня вона ще й посміялася: мовляв, привела до ладу ноги, щоб гарною в труні лежати! Сказала – і як наврочила…
Коли дівчата роз’їхались кожна по своїм підопічним – одиноким бабусям та дідусям, почали лунати потужні вибухи. Таня якраз їхала велосипедом по центральній вулиці Великої Писарівки. Зайшла до магазину, купила смаколиків та й попрямувала до дверей. Продавчиня порадила їй перечекати стрілянину, а вона пожартувала: її ніяка куля не візьме!
Насправді ж жінка поспішала до своєї останньої підопічної, одинокої бабусі, яка мешкала на виїзді із селища. Якраз на шляху до села Вільне, де жила Тетяна. Та, на жаль, куля-таки взяла… Снаряд розірвався прямо поруч із нею, жінка померла від осколкового удару в голову.
Донька Тетяни Ірина досі не може змиритися з загибеллю мами. Каже, що вона була неймовірно сильною та позитивною людиною. І навіть життєві випробування, які випали на її долю, не зламали та не озлобили жінку.
У молодості Тетяна втратила дитину: повезли 9-місячну донечку до Великописарівської лікарні на щеплення, а додому повернулися без неї. Дівчинка раптово померла після вакцинації. А за кілька років загинув чоловік: повертався з роботи додому, та пішов не через місток, а через ледь замерзлу річку. І провалився під лід. Ввечері Таня його не дочекалася, а вранці тіло потопельника витягнули водолази.
Сама Тетяна все життя важко працювала, заробляючи фізичною працею то на тракторній бригаді, то прибиральницею. Коли влаштувалася соціальною працівницею, її щастю не було меж. Нескінченно могла розповідати про своїх підопічних бабусь та дідусів. Поспішала до них під кулями: «Треба їм щось гарне розповісти та чимось смачненьким нагодувати!».
Не розповіла. Не встигла…
Ховали Тетяну 8 березня. Донечка згадує, як того дня над головами кружляли ворожі літаки, а вона все молилася: хоч би встигнути поховати…
Тетяна Скоркіна назавжди залишиться в серцях і душах рідних та знайомих доброю, щирою та позитивною. «Таких життєрадісних та світлих людей, як Таня, я взагалі не знаю», – не стримуючи сліз, говорить її приятелька Світлана Мотос.
Звісно ж, орден не поверне донькам маму, онучці – бабусю, а приятелькам – добру подругу. Але, сподіваємось, що саме відзначення Тетяни зігріє їхні душі та служитиме зайвим підтвердженням того, що вона була дуже незвичайною людиною.
Оксана Ковальова
