Троє жителів Сумщини стали «Народними Героями України»
Урочиста церемонія нагородження «Народний Герой України» відбулася в історичному місці, осерді українського повстанського руху – урочищі Холодний Яр, що на Черкащині. Естафету черкасцям передає Сумщина. Адже попередня, 33-я церемонія пройшла саме в Сумах. Тоді орденами «Народний Герой України» вшанували одинадцятьох легендарних учасників російсько-української війни. Зараз її отримали троє наших земляків — двоє з них посмертно.
Зауважимо, є два варіанти нагороди: з червоно-чорною стрічкою на колодці — для воїнів, які зі зброєю в руках захищали українську землю, з синьо-жовтою — для волонтерів та фронтових медиків…
Окрім урочистої церемонії нагородження, котра – традиційно – викликає шквал емоцій, що «на розрив аорти», організатори обіцяють вразити й презентацією першого видання книги «Народні герої України. Історії справжніх», що до означеної дати побачить світ. Відтак запрошують усіх бажаючих доєднатися до урочистостей та зазначають: напередодні 30-річчя Незалежності поспілкуватися з людьми, які виборюють волю для України, пишуть славні сторінки її героїчного епосу, — це найкраща можливість висловити українським звитяжцям свою шану й повагу.
Список номінантів на орден
Посмертно: Рустам Хамраєв, 24-ий ОШБ «Айдар»; Михайло Сусло (Слідопит), УДБ ОУН; Євген Коростельов, 128-а ОГШБр. Живі — військові: Михайло Дзерин, 72-а ОМБр; Роман Стегура, 128-а ОГШБр; Євген Шаматалюк, 95-а ОДШБр; підрозділ СОВИ; Сергій Ярощук, 3-й ОТБ «Звіробій»; доброволець Браконьєр, УДА. Живі — волонтери: Ольга Покровська, допомога полоненим; Семен Рудковський, інструктор; волонтерська організація «Армія SOS». Із зазначених персоналій – троє уродженці Сумщини. Про них наша мова.
Безстрашний комбриг
Євген Володимирович Коростельов – 41 рік, комбриг 128-ї ОГШБр (представлений до нагороди посмертно). Народився 9 жовтня 1978 р. в Сумах. Випускник Сумського інституту ракетних військ та артилерії. На початок війни полковник Коростельов — командир самохідно-артилерійського дивізіону 25-ї повітряно-десантної бригади ЗСУ.
У червні-липні 2014 брав участь у визволенні міст Лисичанськ та Сєвєродонецьк Луганської області. Тоді артдивізіон Коростельова влучним вогнем підтримував десантників «25-ки», підрозділи інших частин. Брав участь у військових операціях з визволення Рубіжного, Червоного Лиману, Слов’янська, Краматорська, Дебальцевого, Шахтарська, Вуглегірська. Січень-березень 2015 — бої на Донеччині поблизу Олександрівки, Авдіївки, Опитного, Водяного, опорного пункту «Зеніт». Ввірений полковнику артдивізіон знищив значну кількість бойової техніки, особового складу противника на донецькому напрямку — поблизу с. Спартак. У листопаді 2018-го Євген Коростельов був призначений начальником артилерії — заступником командира 25-ї ОПДБр. А восени 2019-го — командиром 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. 12 листопада 2019-го — під час обходу передових позицій бригади (неподалік лінії розведення сил в р-ні Петрівського) – комбриг Є. Коростельов отримав мінно-вибухову травму з множинними важкими ураженнями ніг та легень. Помер від ран 19 листопада 2019 р. у Харківському військовому шпиталі.
Петро ПОРОШЕНКО, п’ятий президент України: «Євген Коростельов — бойовий комбриг, представник справжньої нової української еліти, яка зросла й загартувалася в полум‘ї війни з російським агресором. Саме завдяки таким героям Україна встояла – і, я впевнений, переможе. Євген Коростельов назавжди залишиться у нашій пам‘яті як воїн, патріот і справжній командир…»
Нагороди: орден «Богдана Хмельницького» ІІІ ст. (21.07.2015) та ІІ ст. (19.11.2019, посмертно). Похований у Сумах, на Алеї Героїв. Тіло загиблого комбрига після заупокійної служби у Воскресенському храмі ПЦУ на артилерійському лафеті, у супроводі почесної варти, бойових побратимів, військовослужбовців Сумського гарнізону та широкої громадськості було доправлене до місця останнього спочинку… Залишилися безутішними дружина й діти.
Життя — мов спалах…
Михайло Миколайович Сусло (псевдо Слідопит) – 23 роки, розвідник ДБ ОУН (посмертно). Народився 15 червня 1991-го у Конотопі на Сумщині. Із червоним дипломом закінчив місцеве ПТУ №20, здобув професію повара. Займався спортом — бігом, спортивним орієнтуванням, паркуром, боксом. Писав віршовані п’єси. Мріяв стати військовим розвідником. На строкову службу в армію не брали через поганий зір, однак Михайло спроб не полишав і врешті-решт домігся свого: у травні 2012-го був призваний до війська, у розвідроту 1-ї окремої танкової бригади.
З весни 2014-го, з початком російської збройної агресії проти України, допомагав одеським патріотам захищати місто від проросійських сепаратистів, чергував на блокпостах, аби перекрити спроби завезення зброї з Придністров’я, був волонтером, як інструктор навчав молодь у патріотичному таборі. Член Конотопського осередку «Правого сектору». На фронт пішов добровольцем, воював у складі батальйонів «Айдар», «Азов». Згодом М. Сусло – вправний розвідник добробату ОУН. У січні 2015-го разом із побратимами-оунівцями став на бойові позиції в с. Піски – поблизу окупованого Донецька.
25 березня — під час розвідки на підступах до ДАПу — помітив сліди присутності ворога, просунувся уперед, аби перевірити ситуацію, — потрапив у засідку. Отримав важкі поранення. «Кілька груп оунівців та правосєків намагались витягти побратима з-під щільного ворожого обстрілу, не одразу вдалося, зв’язок щораз уривався. Коли стемніло, все ж знайшли можливість порятувати. Він тримався мужньо, хоча нога була перебита й два кульових у руку. Доправили до лікарні. Вранці (26 березня 2015. — ред.) від значної крововтрати Слідопит пішов (у засвіти)…» — зазначив про загибель відважного бійця комбат батальйону ОУН Микола КОХАНІВСЬКИЙ.
Нагороди й ушанування. Ордени «Лицарський хрест ОУН» та «Лицарський хрест України», орден «За мужність» ІІІ ст., звання Почесний громадянин Конотопа, на честь воїна названа одна з вулиць Конотопа — усе посмертно. З військовими почестями похований на кладовищі Конотопа. Залишилися безутішними батьки, сестра й наречена.
Жінка Левове Серце
Ольга ПОКРОВСЬКА – волонтерка групи «Наш Форпост», опікується українськими військовими та цивільними полоненими в тюрмах ОРДЛО. Про цю жінку говоримо обережно й лаконічно. Не на часі. Пані Оля й нині несе непосильну ношу, яку завдала собі на плечі…
Із 2014-го вона — армійський волонтер із повним на ту пору набором: вояцькі однострої, берці, теплі фліски й каремати, медичні засоби, продукти, засоби, що поліпшують роботу й побут військових, — усе це через тиждень – на другий збирала, пакувала, домовлялась, пробивала, везла. Везла туди, де найгарячіше, де воюють земляки. Армійці, прикордонники, добробати, спецпризначенці, парамедики… У пустельну спеку, крізь зливи й снігові заметілі. Звісно, не одна, з волонтерами-побратимами. Втім її залізним характером, незламною волею та підступністю жінки-левиці можна було «забивати цвяхи». Згодом до переліку підшефних додалися мешканці прифронтових сіл і містечок, немічні, старі, інваліди, родини з малими дітьми та без статків, а ще школи, дитсадки й військово-цивільні адміністрації у прифронтовій смузі — у Зайцевому, Миронівському, Красногорівці й Мар’янці. Вона точно знала: ми встоїмо, втримаємось, і Україна буде там, куди ми привеземо український хліб та українські дитячі книжки, де встановимо щойно пошиті волонтерками синьо-жовті прапори.
Коли ж у воюючій армії — на загал — налагодилося постачання, вона взялась, за що мало хто береться. За наших військових та патріотів-підпільників, які потрапили у полон. Правдами і неправдами.
Шляхами прямими й різними. Пані Оля, скажемо так, «рухала» справу… І зараз кожен з них, чиї імена для пересічного українця є знаними, за кого переживали й тримали кулачки всією країною, зачувши її рингтон на мобільному, миттю хапає трубку, бо й досьогодні переповнений вдячністю. Танкіст Богдан ПАНТЮШЕНКО, розвідники Олександр КОРЕНЬКОВ і Сергій ГЛОНДАР, спецпризначенець Олег СУГЕРЕЙ, піхотинець Олександр МОРОЗ (земляк із Ромна), вчений-релігієзнавець зі світовим ім’ям Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, гірничий інженер та письменник Валерій СОКОЛОВ… Вони — її особиста відзнака, визнання титанічної праці, яку здійснила для вільного життя кожного з них, а ще тому, що Україна своїх не кидає…
Справка
Орден «Народний Герой України» є однією з найвідоміших та найпочесніших українських недержавних, т. зв. «народних», нагород. Запроваджений 2015 р. з огляду на недостатню увагу держави до нагородження військових станом на початок війни. Виготовляється зі срібла 925 проби. Кожна нагорода має індивідуальний номер та елементи захисту. Ордени роблять із переплавлених срібних речей, надісланих усіма охочими, зокрема боксер В’ячеслав УЗЕЛКОВ передав на добру справу срібну медаль, яку виборов на чемпіонаті Європи-2002. Тільки на початках на заклик жертвувати срібло для орденів відгукнулися понад 300 людей, українських патріотів із 16 країн світу, найбільше з України.
Запропонувати кандидатуру на нагородження може кожен громадянин України на офіційній сторінці ордену в Facebook. У поданні має бути описано героїчний вчинок кандидата. За традицією, обговорення кандидатур на нагородження – гласне й всенародне. Останнє слово – за Нагородною радою. Її персоналії є змінними, з числа героїв й моральних авторитетів цієї війни. Перша церемонія нагородження відбулася 4 червня 2015 в Софійському соборі Києва. За інформацією з відкритих джерел, станом на березень 2019-го відзнаку отримали 370 Героїв