“Це — омріяна дитина”: дружина загиблого на війні сумчанина Дмитра Буйвала Наталя розповіла про новонароджену доньку
15 лютого у Сумському перинатальному центрі Пресвятої Діви Марії разом із немовлям зустрічали дружину загиблого бійця Дмитра Буйвала Наталю. Новонароджену Марійку, замість чоловіка, взяв на руки дядько дівчинки Сергій. Про перші хвилини життя Марійки, про те, як ще за життя її бійця вибирали ім’я дівчинці та про майбутнє без чоловіка та батька — Дмитра Буйвала – його дружина Наталя розказала Суспільному. Далі – розповідь від неї.
“Це – омріяна дитина”
Ми чекали, довго планували цю дитину, довго не вдавалося. Це — омріяна дитина. І це велике щастя, що мрія нарешті збулася, щоправда, наш татко трошки не вгадав: він був впевнений, що в нас буде син, але я думаю, він би радів не менше, ніж я. Напевно, більше за мене радів би!
Ми давно планували дитину, тому у нас роками, можна так сказати, йшов вибір імен. І якщо з чоловічими у нас майже не було сумнівів, бо в нас мав бути або Михайло, або Дмитро, то з дівчинкою було складніше. Ця тема або взагалі не підіймалася — бо буде ж син! — або якось так в моїй пам’яті не закріплювалась. І от дитина в мене була кілька днів без імені, бо я все посилала сигнали в космос, просила чоловіка: “Ну допоможи мені! Подай знак! Якби ти обрав, бо ми приймали завжди рішення разом…”.
“Буйвал Марія Дмитрівна – звучить шикарно!”
Ну от полізла я в листування. Якраз це було 11 лютого, я в наше листування рік тому захожу, а там діалог, де він мені скидає відео з Тік-Току, типу забуті або популярні імена. І в нас на фоні цього зав’язуються розмова. Я говорю, які мені подобаються жіночі імена, а він говорить що Буйвал Марія Дмитрівна звучить шикарно! Ну а що це, як не знак? Тому, в принципі, не складно було вибрати ім’я, бо тато назвав його рік тому, ще до зачаття.
Діма дуже сподівався, що йому дадуть відпустку на момент народження дитини. Він хотів зі мною знаходитись після пологів якийсь час, щоб допомогти мені і побути всім разом. Він сподівався на відпустку, якщо не тривалу відпустку, не місячну, то хоча б якусь, так би мовити, за поважними обставинами. Я думаю це б йому вдалося…
Донечка моя старшенька чекала, вона просила, напевно, найбільше братика чи сестричку — років з три, напевно, просила. Зараз трошки розгублена, але, я думаю, познайомиться. Дуже приємно насправді, що кілька днів тому приїжджали побратими чоловіка зі 106 бригади 87 батальйону, того батальйону, в складі якого обірвалось життя Діми. Вони змогли вирватися із зони бойових дій – і приїхати, привітати. Це було дуже приємно, несподівано і важливо!
“Не хотіла бачити ніякого майбутнього”
Вагітність і старша дитина — це те, що врятувало мені життя, бо трохи їхав дах, і я не знала, не бачила, не хотіла бачити ніякого майбутнього, не хотіла навіть уявляти! Але я зібралася. Діма, коли йшов добровольцем на фронт, ми серйозно, без емоцій, розмовляли. Він розказував свої аргументи та говорив, що це заради дітей. Я казала: я також з тобою піду!
А він каже: “Ні. У тебе задача інша: в тебе задача — виховати справжніх гідних українців, які будуть жити на оновленій землі, в оновленій країні, в нормальній країні, без війни, без корупції”. Тепер моя мрія — зробити життя дітей максимально щасливим і цікавим, таким, яким би це було, якби у нас був тато!
“Життя продовжується!”
Вона, коли рефлекторно посміхається, в неї точно такі ж самі ямочки на щічках, як у Діми! Точно такі самі! А ще така ж форма черепа: в мене голова кругла, а в нього така видовжена. Вона брюнетка, моя Марійка, тобто я думаю, що на тата все-таки більше схожа. А там будемо дивитися! Вона народилася мініатюрна: 3 кг 30 г і 50 см. Я коли на неї дивлюся, то мені вона здається ще меншою! Спокійна дуже, маму жаліє. Поки що, принаймні.
Я часто згадую різні розмови з Дімою. І коли я побачила меншу, коли побачила Марійку після пологів, то…. Ну я вже не сподівалася, що можна відчути себе щасливою. Можна! Життя продовжується!
Дмитро Буйвал — засновник громадської організації “Голос вулиць”, творчої майстерні та організатор фестивалю вуличного мистецтва “Харитоненко Fest”. У Сумах Дмитро був відомим також як “жива скульптура”, мім та фаєрщик.
29 липня Дмитро поїхав до Куп’янська. 11 серпня, прикриваючи разом із побратимом відхід свого підрозділу, загинув від артобстрілу. Підрозділ успішно відійшов на нову позицію.
У вересні 2023-го року Дмитру надавали звання “Почесний громадянин міста Суми” – посмертно.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ