У Ромнах попрощалися із захисником Євгеном Кривокобильським

На Алеї Слави зібралися рідні, побратими, керівництво громади та небайдужі мешканці, щоб віддати останню шану захиснику.

Духовенство спільно з присутніми помолились за вічний спочинок душі Воїна. Тужливі молитви стали відображенням болю та гіркоти втрати. Останній шлях Героя був скроплений сльозами та живими квітами, як символом скорботи та вічності…

Євген Олексійович Кривокобильський народився 6 березня 1981 року в селі Левченки Роменського району. Тут він зробив перші кроки до знань та закінчив два класи місцевої школи.

Згодом родина переїхала до міста Лозова Харківської області, де Євген продовжив навчання та закінчив дев’ять класів школи. Після здобуття освіти проходив строкову військову службу в Автономній Республіці Крим.

Повернувшись працював трактористом у місті Лозова. Техніка була для нього не просто професією, а справжнім захопленням. Він любив ремонтувати трактори, розбиратися в механізмах, знаходити причини несправностей і повертати машини до роботи. Мав неабиякий хист до техніки, був працьовитим, відповідальним і наполегливим.

У 2004 році Євген переїхав до міста Ромни, де проживав разом із батьком. Працював вантажником на базі, не цурався важкої праці, адже змалку звик усього досягати власними руками.

Згодом життєва дорога привела чоловіка до міста Буринь. Тут він займався різними підробітками, виконував ремонтні та господарські роботи. Про таких людей кажуть: «Має золоті руки». За яку б справу не брався Євген, завжди намагався виконати її сумлінно та якісно. Та найбільшим багатством Євгена Олексійовича були не професійні вміння, а його добре серце та щира душа.

Рідні згадують його як надзвичайно чуйну, доброзичливу й безкорисливу людину. Він ніколи не залишав інших наодинці з труднощами, завжди був готовий допомогти, підтримати, поділитися останнім. Не шукав подяки чи визнання, а просто робив добро, бо інакше не вмів.

У повсякденному житті любив прості, але такі дорогі серцю речі: працювати на землі, садити город, займатися улюбленою технікою. Був людиною праці, яка цінувала чесність, людяність і родинне тепло.

Війна змінила його долю, як і долі мільйонів українців…

5 червня 2026 року Євген Кривокобильський був мобілізований Конотопським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до лав Збройних Сил України.

Після мобілізації проходив військову підготовку на Львівщині, де опановував необхідні військові навички та готувався до виконання бойових завдань.

Згодом став на захист Батьківщини у складі 167-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Служив на посаді старшого механіка-водія танкового взводу танкового батальйону. Його багаторічний досвід роботи з технікою, вправні руки та відповідальне ставлення до кожної справи стали у пригоді й під час військової служби.

Навіть перебуваючи далеко від дому, Євген підтримував зв’язок із батьком. Проте про суворі воєнні будні, труднощі та небезпеки майже не розповідав. Не хотів тривожити найріднішу людину, засмучувати її чи завдавати зайвого болю. Навіть у непростих обставинах намагався берегти батьківський спокій.

Євген мріяв про мир, про повернення до звичного життя, до рідних людей, улюбленої роботи. Попереду ще могло бути стільки щасливих днів, добрих справ і здійснених задумів…

Але війна безжально перекреслила всі плани…

Суворі воєнні будні стали важким випробуванням для здоров’я Захисника…

11 жовтня 2026 року старший механік-водій танкового взводу танкового батальйону 167-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ, солдат Євген КРИВОКОБИЛЬСЬКИЙ, помер від пневмонії на Дніпропетровщині.

Воїну навіки 45 років…

У невимовному горі залишився батько, для якого смерть сина стала непоправною втратою.

Євген Кривокобильський назавжди залишиться в пам’яті земляків як людина з добрим серцем і золотими руками, турботливий син, працьовитий чоловік та український Воїн, який у важкий для Батьківщини час став на її захист, повідомили в мерії Ромен.