Олександр Пилипенко народився 30 серпня 1982 року в місті Ромни. Ще з дитинства він вражав своєю енергійністю та винахідливістю. У шкільні роки, навчаючись в 11-й школі, хлопець відзначався вмінням працювати з деревом. Його любов до цього ремесла не залишалася непоміченою, і вчителі завжди говорили про його здібності до майстрування. Олександр мріяв стати майстром своєї справи, і тому після школи вступив до Роменського ПТУ, де здобув професію столяра.

Після закінчення навчання Олександр Пилипенко присвятив себе будівництву. Його праця завжди була результативною та сумлінною, бо він виконував свою роботу з натхненням та любов’ю до деталей.

Останнім місцем роботи для Олександра стало підприємство “Райбуд”, де він працював на різних об’єктах.

5 липня 2024 року доля повернула Олександра в інший бік — він був призваний до лав Збройних Сил України. Попереду його чекали нелегкі випробування, але цей мужній чоловік ніколи не здавався. Місяць навчання в Чернігові підготував його до бойових завдань, а служба в складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців стала справжнім викликом для його сміливості та рішучості.

Олександр Пилипенко відразу зарекомендував себе як вправний і відданий воїн. Його побратими завжди могли покластися на нього в найскладніші моменти бою. Він був людиною, яка не боялася приймати рішучі дії, і саме це допомагало йому витримати найбільш пекельні фронти війни: Донецьк, Вугледар, Покровськ. Відважний та непохитний, він завжди стояв у перших рядах, рішуче ведучи свій підрозділ вперед.

Позивний “Пилип”, який він отримав від скорочення свого прізвища, став символом його стійкості та незламності. Його хоробрість, рішучість і бажання захищати свою країну були очевидними в кожній його дії. Під час найзапекліших боїв він завжди залишався з холодним розумом, спокійно оцінюючи ситуацію та надаючи допомогу побратимам.

Навіть отримавши поранення у вересні 2024 року, Олександр не здався. Він пройшов коротку реабілітацію в Запоріжжі і відразу повернувся на фронт. Для нього було важливо знову бути поруч зі своїми бойовими товаришами, відчувати силу братерства та боротися за свободу України.

9 жовтня 2024 року Олександр востаннє вийшов на зв’язок із матір’ю. Його останнє повідомлення було лаконічним: “Я живий, передай всім!”. Ці слова назавжди залишаться в пам’яті його рідних та близьких. 10 жовтня матері сповістили, що її син вважається зниклим безвісти.

Через декілька днів матір повідомили, що її син Олександр Пилипенко загинув саме 10 жовтня 2024 року під час гранатометного обстрілу поблизу населеного пункту Катеринівка в Покровському районі. У той трагічний день загинула вся його рота…

Воїну Олександру назавжди 42…

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах