У селі Слоут майстрині створюють весільні воскові віночки
У селі Слоут на Сумщині відроджують давню традицію – плетіння воскових вінків. Колись вони були символом краси та оберегом нареченої, але з часом їх замінили на діадеми. Майстрині відтворюють вінки за старими фотографіями, а процес створення триває тижнями. До ремесла залучають і дітей, щоб традиція жила й надалі. Як у Слоуті повертають забуте мистецтво – у тексті Олександра Соломка.
Ця традиційна прикраса була символом краси та оберегом, що супроводжував дівчину у заміжнє життя.
Майстриня Олена Замула разом з односельчанами відроджує давню традицію – мистецтво плетіння воскових вінків. Поштовхом до цього, кажуть, став мистецький конкурс.
Спочатку ми з Галиною Миколаївною опанували техніку самі. Прийшла до нас наша мешканка, принесла фотознімки, яких ми роздивились, як воно щось до купи чіпляється. І тоді вже з Галиною Миколаївною переглянули декілька відеоуроків і спробували самі.
Вінки майстрині відтворюють за старими фотографіями, які принесли їхні сусідки. Найстаршій жительці Слоута, яка колись виходила заміж у такому, – 94 роки. Баба Настя – так її називають умілиці.
На світлинах нижче – її весілля, що відбулося в 1949 році, а також її доньки. Щоби зробити кадри, жінки ходили пішки в Глухів, бо лише там була фотостудія. У місті й купували вінки.
“Там був якийсь такий лоточок, де дуже великий був вибір цих віночків. Майстрині з Другого регіону, напевно, привозили”, — розповіла Олена Замула.
Віночки були популярні по всій Україні, але найбільше – на Вінниччині, додає майстриня. Саме звідти ймовірно ця традиція поширилася на Сумську область. На відміну від інших регіонів, де обирали кольорові вінки, наречені Сумщини полюбляли білий колір.
“Весільний віночок передавався вже дітям. Після одруження наречена його зберігала, це була як сімейна реліквія. І його не можна було розривати, а квітки і дзвіночки оздоблювали ікони, які залишалися в родині”, — розповіла Олена Замула.
Процес плетіння вінків – це мистецтво, що вимагає терпіння. Майстрині використовують різноманітні матеріали, а кожна готова композиція – неповторна.
“Беремо за основу дротик, намотуємо його стрічкою і поступово вмокаємо в парафін і в водичку. Робимо це до того часу, коли вже буде така капелька. Можна капельку робити таку, як бутончик квіточки, можна трошки довгеньку, ну то вже на смак”, — сказала майстриня Олена Замула.
Для створення квітів, таких як троянди чи барвінок, майстрині вирізають пелюстки з паперу, скручують їх на основу та занурюють у рідкий парафін, а потім у воду. На виготовлення одного вінка може піти кілька тижнів, говорить Олена Замула.
Вісім квіточок і більше потрібно. Залежно від того, який ви хочете віночок або такий вишуканий, де буде більше восковичок, це він буде вважатись найдорожчий.
Майстриня Галина Кулик згадує, що в їхньому селі воскові бутоньєрки носили на одязі гості весілля. А віночки носили наречені та дружки. І часто вінки останніх були пишнішими.
“Тому, що дружка повинна була вийти заміж також, щоб на неї також поглядали хлопці. І у дружки також був восковий віночок, і навіть трошки гарніший, ніж на нареченій”, — розповіла майстриня Галина Кулик.
Плести воскові вінки слоутчанки вчать дітей. Малечі, каже пані Галина, це дуже подобається, хоча процес вимагає посидючості. Тому, уроки проводять, коли юні жителі села мають настрій та бажання.
“Для цього потрібна усидчивість велика. Вони от сьогодні, наприклад, вони такі от усі сидять, усе виготовляють, все крутять. На наступний раз прибігають, там щось трошечки зробили і всьо гуляти”
За словами Галини Кулик, кожним роком воскові віночки стають популярнішими. Однак купити у звичайних магазинах їх не можна. На замовлення наречених їх створюють майстрині.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ