У Шостці попрощалися із захисником Дмитром Данильченком
Данильченко Дмитро Віталійович народився 28 серпня 1998 року в місті Шостка. Був єдиною дитиною в родині, найдорожчою людиною для своєї мами.
Навчався у загальноосвітній школі № 5, де закінчив дев’ять класів. Після цього вступив до професійно-технічного училища № 10, де здобув спеціальність лаборанта-апаратника.
Ще з дитинства Дмитро був творчим і працьовитим. Відвідував гурток бісероплетіння, любив створювати різні речі власними руками. У дорослому житті був будівельником, умів і любив працювати, не боявся труднощів.
Особливе місце в його серці посідали рідні та прості життєві радощі. Дмитро любив садівництво, із задоволенням їздив разом із бабусею до саду, допомагав їй поратися по господарству. Для нього це була не просто робота, а можливість провести час із дорогою людиною, подбати про неї, подарувати свою увагу й допомогу.
Рідні та знайомі пам’ятатимуть Дмитра як добру, товариську, щиру й активну людину. Він завжди був готовий допомогти, підтримати, відгукнутися на чуже прохання. Умів знаходити спільну мову з людьми, цінував близьких і залишався відкритим до тих, хто його оточував.
7 листопада 2025 року Дмитро став до лав Збройних сил України. Проходив службу у військовій частині А7383, мав військове звання солдата та обіймав посаду навідника 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу 3-ї стрілецької роти стрілецького батальйону.
Виконував бойові завдання на Харківському напрямку. Побратими знали його за позивним «Рижий». Під час проходження військової служби зазнав осколкового поранення та проходив лікування у госпіталі в Харкові.
Війна змінила звичне життя Дмитра, але не змінила головного — його любові до рідних і прагнення повернутися додому. Він дуже хотів приїхати у відпустку, побачити маму, побути поруч із близькими, знову відчути тепло рідної домівки. Чекав на цю можливість, мріяв про зустріч, але обставини не дозволяли йому повернутися.
Останній телефонний дзвінок Дмитра до мами назавжди залишиться в її пам’яті. Тоді він сказав прості слова, у яких було стільки любові й ніжності:
«Мамо, я тебе дуже сильно люблю».
Ці слова стали особливо дорогими. У них — любов сина до найріднішої людини, бажання заспокоїти її, підтримати, нагадати про свої почуття, навіть коли між ними були відстань і війна.
Мама чекала на повернення сина. Чекала на той день, коли зможе обійняти його, побачити його усмішку, почути рідний голос не в телефоні, а поруч. Та війна і російські окупанти виявилася безжальними…
12 вересня 2026 року поблизу населеного пункту Тернова Харківського району Харківської області Дмитро Данильченко загинув під час виконання бойового завдання. Смертельні поранення він отримав унаслідок бойових дій…
Йому було лише 28 років, повідомили в мерії Шостки.
Світла пам’ять захисникові України Дмитру Данильченку!
Вічна шана Герою…
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ - там ми даємо оперативну інформацію