У Шостці попрощалися з двома захисниками: дівчиною та хлопцем
Шосткинці провели в останню путь Ольгу Максименка та Дениса Метлу.
Максименко Ольга Григорівна народилася 13 січня 1985 року у с. Ромашкове, але більшу частину життя сім’я дівчинки проживала у с. Велика Берізка Середино-Будської громади. Після закінчення школи Оля здобула професійну освіту на базі Глухівського медичного училища. Красива, струнка та надзвичайно приваблива жінка могла б обрати для себе професію топ-моделі або акторки. Але вирішила стати Берегинею для простих людей, не гонячись за славою та статками… Близько 10 років вона працювала у Середино-Будському ліцеї № 1, присвятивши себе служінню дітям і турботі про їх здоров’я.
У 2017 році Ольга прийняла важливе рішення – приєдналася до лав Державної прикордонної служби України. Службу проходила у різних підрозділах на півночі Сумської області, надаючи медичну допомогу військовослужбовцям і цивільним громадянам. Служіння Україні стало для жінки не тільки справою всього життя, але і доленосним рішенням для майбутньої родини. Її чоловік Василь (а пізніше – і син Максим) і сьогодні боронять Батьківщину у складі прикордонних військ.
З коханим уклали шлюб на романтичне весняне свято, 8 березня. З тої пори весняним теплом було овіяне все їх подружнє життя – його випромінювали Ольгини очі та її сонячна усмішка. З терпінням та турботою вона піклувалася не тільки про свою родину, але ї про природу. Любила домашніх тварин, обожнювала вирощувати троянди у великому садку біля будинку. Все було добре – життя у колі найдорожчих людей, улюблена робота і багато друзів… Єдине непокоїло – все частіше жінку підводило здоров’я та боліла спина. У листопаді 2025 року лікарі діагностували онкологічне захворювання. Вона мужньо боролася з хворобою, виявляючи силу та витримку… Але 9 березня життя прикордонної Берегині обірвалося. Штаб-сержант, інспектор прикордонної служби Максименко Ольга відійшла у Вічність…
Сьогодні, з невимовним сумом і пошаною її колеги-прикордонники згадують: «Ольга Григорівна сумлінно виконувала свої військово-посадові обов’язки. Була дисциплінованою, відповідальною та щирою людиною. Вона завжди йшла на зустріч колегам по службі, підтримувала їх у складні моменти та користувалася щирою повагою серед побратимів. Для багатьох вона була прикладом відданості службі, людяності та сили духу. Ми пам’ятатимемо її як світлу, щиру та добру людину. Як люблячу і найкращу доньку, дружину, матір, сестру… Як вірного друга та надійного колегу. Завжди важко знайти слова, які могли б полегшити біль від втрати близької людини. Неможливо загоїти рану в серці, коли йде з життя той, хто був дорогим і рідним. Від імені воїнів-прикордонників та керівництва Державної прикордонної служби України висловлюємо щирі співчуття родині, близьким і друзям Ольги Григорівни. Ми розділяємо ваш біль і сумуємо разом з вами».
Метла Денис Володимирович народився 13 червня 1996 року у місті Шостка, був єдиною дитиною в сім’ї. Навчався у ЗОШ№ 12. Після школи юнак вступив до ПТУ-13 (зараз – ДНЗ «Шосткинський центр професійно-технічної освіти») та отримав спеціальність «Водій автотранспортних засобів».
Трудовий шлях Денис розпочав на одному з підприємств Шостки водієм. За словами матері Олени Петрівни, її син з юності цікавився технікою, автомобілями, радіодеталями. Обожнював атівки та мав власну. І вдома, і на роботі лагодив «залізних коней» самостійно, не звертаючись по допомогу. У цій сфері він мав справжній хист і широко використовував його.
З 2018 року чоловік проходив строкову службу в Житомирській області у складі пожежної роти. 13 жовтня 2020 року він підписав контракт з однією з військових частин та приєднався до лав Національної Гвардії України.
Після початку повномасштабної російської агресії боронив рідну Сумщину, а пізніше – воював на фронті. За позивний обрав собі «Німбус» – назву чарівної мітли з казки про Гаррі Потера, з огляду на власне прізвище. Займав посаду дешифрувальника розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів. Затишна батьківська оселя поступово перетворилася на міні-майстерню – повсюди лежали найрізноманітніші запчастини до дронів, які Денис Володимирович збирав власноруч. Він мав настільки значний досвід у даній сфері, що міг по звуку БПЛА визначити тип літального апарату і навіть «чий» він – наш чи ворожий…
Спокійний, врівноважений, надзвичайно розумний і здібний, турботливий до своїх рідних – таким назавжди запам’ятають його всі, хто знав і любив. Про військову службу намагався розповідати небагато, щоб не додавати переживань дорогим людям. Кожного дня родичі молилися за свого Дениса – єдиного сина, гордість і надію.
Родина бачила його востаннє 8 березня. Тоді Денис приїздив у коротку відпустку привітати дорогих жінок, маму та бабусю. «Синочок, не дай Боже з тобою щось станеться!», – мимоволі вирвалося у мами. Він повільно поклав голову на плече та тихо промовив: «Тобі подзвонять»…
Їй дійсно подзвонили. Через п’ять днів…
Старший сержант Національної Гвардії України, Метла Денис Володимирович героїчно загинув під час виконання бойових завдань. Внаслідок влучання ворожого FHV дрону захисник отримав поранення, несумісні з життям. Душа нашого земляка приєдналася до Небесного воїнства 13 березня 2026 року, рівно за три місяці до ювілейного Дня народження… Йому мало б виповнитися 30 років…