У Шостці попрощалися з двома захисниками України

Після здобуття середньої шкільної освіти Олександр подав документи до Сумського артилерійського училища. Був прийнятий, пройшов військовий вишкіл… В останню хвилину юнак вирішив змінити професійний шлях – вступив до Сумського державного педагогічного університету ім. А. Макаренка, на фізико-математичний факультет. У 1996 році Олександр зустрів кохання свого життя, дівчину Інну, яка навчалася у тому ж закладі. Через деякий час пара одружилася, після закінчення вишу переїхали до Шостки.

З 2001 року Олександр Кім працював у Шосткинській міській раді. За 15 років роботи займав ряд важливих посад – начальник відділу підтримки підприємництва, начальник відділу комунальної власності, завідувач сектором обліку та розподілу житла, державний реєстратор Центру надання адміністративних послуг. За словами працівників Шосткинського виконкому, Олександр Олегович був душею колективу, людиною високих життєвих принципів і професіоналом своєї справи. «Сашко – Сонечко. В будь-якому колективі він позитивний, добрий, щирий, відвертий, людяний. Про нього завжди наша світла пам’ять.», «Сашко, ми тебе будемо пам’ятати, твою любов до життя, яке в тебе забрали, твій оптимізм…», – говорять його колишні колеги-держслужбовці.

У вільний від роботи час чоловік захоплювався туризмом, брав участь у численних змаганнях і часто повертався з них з перемогою. Разом з дружиною вони любили подорожувати – збиратися на кримські гори, сплавлятися по Десні. У любові та злагоді підростало дві донечки – Катерина і Марійка. Незважаючи на розмірене та щасливе життя, Олександр не зміг залишитися осторонь у важкий для країни час. У 2015 році підписав контракт з Нацгвардією України – став частиною роти спецпризначення. За словами рідних, він часто повторював: «Якщо не я, то хто?».

Широкомасштабне російське вторгнення чоловік зустрів на службі, через кілька днів після цього очікувалася святкова дата – його «срібне весілля».  «Потім відсвяткуємо», – поспіхом сказав він дружині і зв’язок надовго обірвався…

За бойовий позивний наш земляк обрав псевдо «Кореєць», завдяки характерному прізвищу. Фронтові побратими згадують чоловіка з великою пошаною та глибоким сумом: «Я знав його як професіонала своєї справи — кулеметника БТР, витривалого, упертого, який завжди виконував завдання на високому рівні. Він творив таке зі старим КПВТ, що екіпажі на «модних» БТР-4 просто курили осторонь, дивлячись на його роботу…Ніколи не було з ним нюансів — завжди дисциплінований, відповідальний, надійний воїн і брат для своїх побратимів. Вічна пам’ять, Саша… Ти зробив для цієї країни і для нас більше, ніж багато хто зможе за все життя. Ми пам’ятатимемо. Завжди».

9 серпня цього року на Сумщині зав’язався тривалий стрілецький бій з ДРГ ворога, в ході якого наш земляк отримав тяжкі поранення. Через кілька днів, 14 серпня, воїна Світла не стало… Кім Олександр Олегович – молодший лейтенант, командир взводу безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення віддав своє життя заради рідної України…

Схиляємо голови перед пам’яттю Героя!

——————————————————–

Швабський Євген Володимирович народився 8 серпня 1982 року у м. Усті-над-Орлиццю (Чехія), батько і мама хлопчика були військовими. У 1993 році родина переїхала до нашого міста. Євген спочатку навчався у Шосткинській школі № 2, потім – у ЗОШ № 7. Професійну освіту отримав на базі ВПУ-19, по закінченні якого вступив до Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (за спеціальністю «Вчитель історії, практичний психолог»). Строкову службу проходив у м. Києві. Після повернення додому Євген тривалий час працював у службі охорони одного з провідних виробничих підприємств.

У 2004 році чоловік підписав контракт з Національною Гвардією України, службі в рядах якої віддав 18 років свого життя. В останні роки обіймав посаду начальника служби ПММ (паливо-мастильних матеріалів). За словами рідних, Євген мріяв нарешті відпочити… Жити з коханою дружиною Тетяною та донечкою Дар’єю, доглядати за улюбленою дачею, зустрічатися з друзями… Тривожні новини напередодні повномасштабного російського вторгнення змінили плани. Як досвідчений військовий, Євген Володимирович розумів весь ступінь небезпеки для своєї країни та родини… Це змусило його записатися до місцевої ТРО ще задовго до 24 лютого 2022 року. Наступні три роки наш земляк провів в екстремальних умовах – воював під Бахмутом і Покровськом, бився з ворогом під Харковом і Лиманом…