Волкотрубенко Віктор Миколайович народився 4 липня 1984 року у Шостці, там пройшло його дитинство та юність. Віктор ріс жвавим і активним хлопчиком, з захопленням відвідував танцювальний гурток, займався вільною боротьбою та брав участь у численних спортивних змаганнях. «Позитивний, відповідальний, старанний», – такими словами згадують його близькі. Особливою рисою хлопця була його любов до кулінарії, і в цій сфері він досяг майстерності. Після отримання освіти на базі школі № 5 юнак вступає до Шосткинського професійно-технічного училища № 10 та здобуває професію кухаря-кондитера. Найулюбленішою частиною навчання для Віктора було проходження практики у закладах громадського харчування, де можна було виявити свої кулінарні здібності, навчитися новому. Здібний юнак був справжньою «зіркою», отримував багато схвальних відгуків, а шеф-кухарі пишалися його талантом готувати будь-які страви.

По закінченні училища Віктор протягом кількох років працював у місцевому кафе за спеціальністю, а потім вступив до лав армії. Повернувшись додому, чоловік працював на одному з місцевих підприємств. Паралельно він вирішив здобути вищу освіту і успішно заочно закінчив Сумський державний університет за фахом програміста та викладача математики. У 2007 році Віктор Миколайович зробив вибір на користь контрактної військової служби і не помилився. Обрана професія стала місцем, де змогли виявитися найкращі якості його характеру – патріотизм, товариськість, дисциплінованість, порядність, відвага. За 15 років сумлінної служби мав декілька нагород, користувався високим авторитетом серед колег і керівництва. Під час служби у військовій частині Віктор зустрів свою майбутню дружину Галину. У 2016 році пара створила міцну родину. Мали трьох синів, яких обожнювали. Віктор Миколайович був люблячим батьком, приділяв багато часу вихованню дітей: ходив з синами на рибалку і за грибами, привчав до спорту і фізичних вправ. Намагався передати дітям своє активне ставлення до життя, виростити їх загартованими та працьовитими, навчити не цуратися ніякої роботи. Він і сам був таким – не розділяв родинні обов’язки на «чоловічі» та «жіночі», в усьому допомагав дружині, любив і цінував своє «сонечко» (саме так називав свою Галину).

Останній рік перед початком повномасштабного російського вторгнення видався для родини Волкотрубенків важким, але результативним. Деякий час Віктор і Галина наполегливо працювали за кордоном, щоб придбати власне житло. Мрія подружжя збулася, але щастя було коротким… З початком повномасштабної війни Віктор Миколайович добровільно став на захист України, 28 лютого він був прийнятий на військову службу. На всі умовляння рідних і друзів він відповідав: «Хто, як не я? Як я буду дивитися своїм синам в очі?! І своїх хлопців-нацгвардійців не кину». Він завжди заспокоював батьків і дружину, обіцяючи обов’язково повернутися з Перемогою, живим і здоровим.

Віктор Миколайович воював на найгарячіших ділянках фронту, виконував обов’язки командира відділення кулеметного взводу стрілецької роти. Побратими згадують його як надійного товариша, кваліфікованого військового, щиру і порядну людину. Він врятував не одне життя, виносячи поранених захисників з поля бою, завжди намагався допомогти словом і конкретною справою.

Вічна слава воїну Світла, вічна подяка і пам’ять!

Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах