У Шостці провели в останню путь кулеметника батальйону спецпризначення «Донбас»
Сергій Вавелюк завжди допомагав іншим і словом, і ділом. Веселий, натхненний, позитивний, товариський, щедрий. «Згасло наше сонечко», – з невимовним сумом говорять друзі Героя.
Народився 5 травня 1992 року у місті Шостка, був єдиною дитиною в сім’ї. Перші сім років навчався у загальноосвітній школі №8, потім був переведений до спеціалізованого спортивного класу в ЗОШ№ 4. Захопленням, яке Сергій проніс через все життя, був футбол.
З початкової школи хлопчик активно цікавився цим видом спорту, відвідував секцію, брав участь у змаганнях різного рівню – від місцевих до всеукраїнських. Нагороджений численними грамотами, медалями, кубками. Після здобуття середньої освіти Сергій вступив до Глухівського національного педагогічного університету ім. О. Довженка, на факультет фізичного виховання (2009 рік).
«Впродовж навчання та після закінчення вишу Сергій весь свій час приділяв футболу, це було його улюбленою роботою та найчастішим видом відпочинку», – розповідають рідні. Любив співати та танцювати, міг заспокоїти людину, підтримати її і підняти настрій.
Трудову діяльність чоловік розпочав з посади спеціаліста сектору молоді та спорту Глухівської райради, також працював вчителем фізичної культури. У 2015 році Сергій одружився з дівчиною Яною, своїм університетським коханням. Через деякий час у пари народилася донечка Поліна. Кожного літа Сергій приїздив до рідної Шостки. Працював в оздоровчому профілакторії «Лісний» – спочатку вожатим, а коли здобув необхідні знання та навички – вихователем літніх змін. Йому завжди подобалася робота з дітьми, а юні вихованці вважали чоловіка найкращим вожатим і справжнім старшим другом. Колектив профілакторію згадує Сергія як людину високої відповідальності, людяності та професіоналізму. Для працівників «Лісного» його загибель стала болючою втратою.
У 2018 році родина Вавелюків переїхала до Шостки, Сергій Володимирович підписав контракт на військову службу
Повномасштабне російське вторгнення зустрів у складі Нацгвардії України, з перших днів війни боронив Батьківщину. У квітні 2022 року був переведений у Слов’янськ, пізніше проходив військове навчання у Великій Британії. Доля подарувала Вавелюкам коротку зустріч у серпні 2023 року, коли Сергій приїздив додому у відпустку. У розмовах з рідними чоловік намагався уникати теми фронту і війни. «Назад дороги немає! Я буду бити ворога до останнього. Хто захистить мою дочку? Не хочу, щоб її дитинство та юність забрала війна!», – говорив він.
Дружину та доньку він ласкаво називав «мої дівчата». Саме про них були останні слова Героя.
Восени 2023 року військова частина Сергія була переведена на Куп’янський напрямок – одну з найгарячіших ділянок фронту
21 січня цього року старший кулеметник батальйону спецпризначення «Донбас», молодший сержант Вавелюк Сергій Володимирович прийняв свій останній бій. При виконанні військових обов’язків отримав комплексні поранення. Побратими встигли витягти Сергія з полю бою, але тяжкі поранення були несумісні з життям. «Як же будуть мої дівчата?», – такими були його останні слова…
Шосткинщина схиляє голову у пошані та скорботі.
Вічна пам’ять і вічна шана!
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ