У Шостці провели в останню путь захисника із позивним “Дід”
У Шостці на Алеї Слави вічний прихисток знайов ще один захисник України – Ковальов Олег Миколайович.
Олег Миколайович народився 30 вересня 1967 року у с. Первомайськ Ямпільського району. Хлопчик рано втратив матір, тому його разом з братом виховувала бабуся. Доросле життя для юнака почалося зовсім рано – після закінчення школи він влаштувався до місцевого колгоспу, щоб допомагати забезпечувати родину. Строкову армійську службу проходив у Польщі, виконував обов’язки командира танка.
Після повернення в Україну Олег деякий час працював на Чернігівщині на різних посадах, від токаря до охоронця. Але любов до своєї сім’ї та рідного краю покликали назад… Більшу частину свого життя він провів у с. Воздвиженське, що на Ямпільщині. Працював на місцевому сільгосппідприємстві, у вільний від роботи час захоплювався бджільництвом і мав власну пасіку. Любив тварин.
Спокійний, добрий, щедрий, співчутливий, працьовитий – таким Олег Миколайович назавжди залишиться у серцях всіх, хто любив і поважав його. Всі проблемні питання він намагався вирішувати мирно, нікого не ображав. Кілька років тому доля подарувала Олегу зустріч з коханою жінкою, Людмилою. За її словами, вони жили «душа в душу» – у взаємній повазі та підтримці. Її донечку та 5-річну онучку Олег Миколайович одразу прийняв як своїх рідних.
У січні 2023 року шосткинеь став на захист України, воював на Покровському напрямку на посаді стрільця-снайпера. За бойовий позивний обрав собі «Дід», адже був набагато старшим за своїх побратимів. Під час коротких телефонних розмов з рідними він ніколи не говорив про війну – більше розпитував про їх домашні справи. Найзаповітнішою його мрією було повернення додому після Перемоги, до своїх дорогих людей.
Влітку 2024 року, після кількох контузій та погіршення здоров’я, Олег Миколайович був переведений на посаду помічника гранатометника. На жаль, стан чоловіка неухильно погіршувався.
Після повернення з фронту Олег Ковальов працював у Шосткинському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Останні спогади родини пов’язані з Київським військовим госпіталем, де Олег проходив лікування. Дружина Людмила перебувала там майже весь час. Залишила коханого на кілька днів, щоб з’їздити додому. Він самостійно ходив, розмовляв і навіть посміхався… Незабаром повернувшись до Києва, побачила чоловіка в реанімаційній палаті – далася взнаки тяжка (і, як з’ясувалося пізніше) невиліковна хвороба.
Серце Захисника перестало битися 22 жовтня, траурна церемонія громадського прощання призначена на 24 жовтня. Символічно, що саме цього дня кілька років тому Олег і Людмила одружилися…
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ