У Сумах поховали загиблого воїна з Білопілля Івана Петренка
17 жовтня Білопільська громада прощалася з героєм, чиє життя скоротилося на полі бою.
Петренко Іван Федорович народився 23.06.1984 року у селі Мороча, що на Білопільщині. Навчався у Гуринівській сільській школі. Потім – у Білопільському професійно-технічному училищі № 5 де й здобув спеціальність помічника машиніста тепловоза.
Служив у лавах Збройних сил України, а після армії, за контрактом, брав участь у миротворчій місії в Іраці.
Маючи досвід військової служби, у 2014 році Іван Федорович був відправлений на схід України. Під час проведення антитерористичної операції захищав Широкине, Донецьк, Маріуполь та багато інших населених пунктів Донбасу. А вдома на нього чекали любляча дружина з маленькою донечкою.
Після семи років проходження служби в зоні АТО, Іван приїхав у Білопілля – місто, яке йому дуже подобалося за його красу, привітність. Придбав будинок, господарював, радів життю, будував плани на майбутнє. Та не судилося… Все перекреслила війна.
З перших днів повномасштабного вторгнення Іван Петренко добровольцем пішов захищати українську землю. Був водієм. Боронив Запоріжжя, Харків, Ізюм, Слов’янськ, Донецьк, Лиман, Маріуполь тощо.
Деякий час довелося стояти на захисті міст Суми та рідного Білопілля. Потім був відправлений на курський напрямок.
Серед тяжких боїв на Курщині, в районі населеного пункту Олександрія, де перемішуються звільнення та захоплення територій, під час виконання бойового завдання з евакуації Іван віддав своє життя. Він був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних. Казав: «Я не дам кацапам прийти і командувати моїми рідними, я буду вас захищати».
У загиблого залишили донечка, дружина, яка незважаючи на постійні обстріли Білопілля, чекала свого коханого вдома, ходила на роботу і вірила, що зустріне з Перемогою; мати, батько, старший брат і молодша сестра, племінники, тесть, теща та названий син, якого він так і не встиг усиновити.
Ваня дуже любив ремонтувати машини. Увесь час був за кермом, як кажуть, дорога його любила а він – її. Мав золоті руки, а тому будь-яка робота йому була під силу.
Нехай Іван спочиває в мирі, а його сім’я знаходить силу і тепло у спогадах про нього.
Вічна пам’ять земляку, справжньому герою, який жив і помер, захищаючи нашу Україну. І нехай Господь віддячить його рідним силою, мужністю та благословенням у цей скорботний час.
Чин прощання відбувся у Свято-Воскресенському кафедральному соборі.
Поховали земляка з усіма військовими почестями під залпи пострілів почесної варти на кладовищі у обласному центрі, повідомили в мерії Білопілля.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ