Угорський боєць-доброволець захищає Україну на Сумщині

Коресподент Угорської служби Радіо Свобода зустрівся з ним у місті Глухові Сумської області, де Чаба розповів про свій досвід служби в українській армії.

– Чи подобається вам ваше «нове робоче місце»?

– У вас був якийсь попередній досвід або спорядження?

– Поза призовом до армії – ні. Навіть черевиків не мав. Я не наважився спробувати щось перевезти через кордон. Боявся, що якщо побачать, що в мене є військові речі, то не пропустять через кордон, бо тоді було б очевидно, що я їду на фронт. Я добре знаю, що за угорським законодавством це є злочином.

– Чи розповідали ви комусь вдома про свої наміри?

– Ні. У мене дуже погані стосунки з колишньою дружиною, тому після розлучення я бачився з дітьми лише раз на два тижні, і не міг попрощатися з ними, як і з батьками, бо знав, що вони спробують відмовити мене від цього. Я зібрав гроші і вирушив, це було 19 квітня.

Шеврони угорського добровольця Чаба

– Чи багато паперової роботи було перед тим, як ви зробили перший постріл? Як це, коли людина стає солдатом чужої країни?

– Коли я приїхав, я почав шукати солдатів в Ужгороді і Мукачеві, які могли б розповісти мені, як я можу записатися і де я буду найбільш корисним. Потім я познайомився з етнічним угорським солдатом із Закарпаття, який допоміг мені оформити документи і податковий номер. Він також допомагав мені з перекладом разом із грузинським офіцером Василем, який організував для мене підготовку в Міжнародному легіоні, що згодом проклало мені шлях до цього підрозділу (101-ї бригади територіальної оборони). Ми досі підтримуємо зв’язок.

– Як вони відреагували на те, що ви хочете приєднатися до них як громадянин Угорщини?

– Хоча табір триває максимум один тиждень для всіх, для мене він тривав три, тому що саме стільки часу українська спецслужба працювала над тим, щоб визначити, хто я, бо вони мені не довіряли, вважаючи мене якимось інформатором. У мене з’явилися підозри, коли людей у гіршому стані, ніж я, просували вперед, а мені казали, що буде ще тиждень перевірки – або взагалі не буде, що я маю просто почекати.

Нас угорців трохи стигматизували через політику. Один з наших тренерів з Південної Африки якось запитав мене, якої я національності. Коли він почув, звідки я родом, у нього відвисла щелепа, і він запитав: «О, тоді що ти тут робиш?»

Коли я кажу українцям, що я угорець, вони завжди запитують: «А Віктор Орбан хороший хлопець?». Коли я кажу, що ні, вони розслабляються. Вони розуміють, що якби я підтримував угорську політику, мене б тут, мабуть, не було.

Тисячі протестувальників зібралися в Будапешті на акції проти вторгнення Росії в Україну, 26 лютого 2022 року

– Як ви потрапили з Міжнародного легіону до 101-ї бригади?

– Після початку відбіркового табору 4 травня, після трьох з половиною тижнів підготовки, я зателефонував своєму другові-ветерану грузину з наміром служити в закарпатському підрозділі. «Добре, чудово – приїжджай», – сказав він, і ми почали оформляти документи.

Потрапити туди було не складно, адже бригада поповнювалася, зазнавши багато втрат. Вони навіть воювали в Бахмуті. Там загинуло багато угорськомовних українців. Підсумовуючи, коли ми все влаштували і я приїхав одного дня до Берегова, мене зустріли і ми вирушили до Сум.

– Чи була «зміна кар’єри» того варта? Скільки ви заробляєте за кордоном?

– Після підписання контракту базова зарплата становить приблизно 22 тисячі гривень для українських солдатів, а також для членів легіону. Крім того, існують різні надбавки за небезпеку: якщо ти служиш у помаранчевій зоні, то отримуєш 55 тисяч гривень; якщо ти служиш у червоній зоні, тобто на лінії фронту, то заробляєш приблизно 220 тисяч гривень на місяць.

Зараз я служу в помаранчевій зоні. Я роблю це не заради грошей. Поки що я витратив 400 000 форинтів (приблизно 44 тисячі гривень) на спорядження та бензин, але переважно на останнє.

Наслідки російського удару по Шостці, Сумська область

– Вам не заважає, що доводиться купувати так багато речей за власні кошти?

– Ну, деяке спорядження ми отримали в Сумах. На додаток до того, що ми вже придбали, ми отримали тут українську військову форму і черевики. На жаль, у нас дуже мало автомобілів, особливо після того, як один з наших будинків був розбомблений. Машини були припарковані на стоянці, а двигун однієї з них зняли для ремонту. Цей двигун, а також джерело безперебійного живлення, роутери, запасна зброя та супутниковий зв’язок були знищені під час удару безпілотника по автомайстерні. Нам просто пощастило, що ніхто не загинув. У будинку на той момент перебувало двоє людей, і вони змогли врятуватися.

– Коли ви прибули до своєї частини в Сумській області, на російсько-українському кордоні, ви, напевно, запитали себе, чому ви там. Чому ви це робите?

Я тут, тому що я не міг дивитися на те, як вбивають дітей і мирних жителів в одній із сусідніх країн Угорщини

– Я тут, тому що я не міг дивитися на те, як вбивають дітей і мирних жителів в одній із сусідніх країн Угорщини.

Це правда, що це не наша війна. Я тут не заради грошей, я не збираюся розбагатіти, я не за цим сюди приїхав. Подивіться на мої руки, на мої ноги, які вони брудні – я миюся кожні два-три дні.

Але якщо це не зупинити, це буде продовжуватися. Путін не зупиниться, оскільки він сказав, що хоче відновити колишню Російську імперію, а для цього йому потрібна територія. Він робить все це, посилаючись на російську меншину в Україні: це так, ніби Угорщина розстрілювала б Закарпаття без розбору заради етнічних угорців, які там проживають.

Архівна світлина. 400 військових прибули на Закарпаття на постійне місце дислокації після 9 місяців служби у зоні бойових дій на сході України. Ужгород, 28 грудня 2021 року

– Як ви ладнаєте з україномовними закарпатцями?

– Українські солдати тут вважають за велику честь, що я, громадянин Угорщини, воюю разом з ними. Вони ставляться до мене з великою повагою. Не один з них попросив і носить українсько-угорський шеврон, який пошила для нас моя нова дружина.

Наш снайпер, який не знає угорської, не наважувався його одягнути, поки я особисто не пристебнув до його рукава. Ось це повага. Це ті моменти, заради яких варто бути тут. Вони поважають угорський народ, вони просто ненавидять наших політиків. Вони не дуже вболівають за своїх, повторюючи, що воюють за свою країну, а не за своїх політиків.

– Який план на випадок, якщо вас захоплять у полон? Розраховуєте на угорську мирну дипломатію?

– Я не можу потрапити в полон, цього не може бути. У нас є Лачі, командир підрозділу, який знає, що можливо, а що ні. Якщо ми будемо керуватися його вказівками, ми будемо в безпеці. Це те, у що я вірю. Хлопці розповідали, що росіяни тут не граються з іноземцями, вони їх просто розстрілюють. Розстрілюють на місці. Ставлять питання українською чи російською мовою, і якщо ти не розумієш, то «бах».

– Чи не думали ви, що як менеджер з управлінським досвідом в енергетичній компанії, могли б бути більш корисними десь в іншій частині країни?

– Можливо. Зараз я відчуваю, що саме тут я найбільш корисний. Коли все закінчиться, я поїду в Мукачево до своєї нової дружини.

Я не планую просити про президентське помилування. Але для того, щоб настав мир, цю війну треба спочатку закінчити.