«Вдячність в очах пацієнтів»: сумська ветеринарка розповіла про порятунок тварин у прифронтовому місті
«Там лікаря по гризунах ніколи не було», — каже Юлія Лисиця про рідну Шостку. Це було одним із поштовхів, щоб обрати професію ветеринара, говорить вона. Наразі Юлія працює у сумській приватній клініці. Вона розповіла Суспільному про те, з якими захворюваннями звертаються господарі тварин, історію про порятунок собаки, господар якої загинув від авіаудару, та про те, як заспокоїти своїх улюбленців після обстрілів.
Ветеринарка розповідає про свого пацієнта Марселя, якому вона щойно допомагала. Його привезли в клініку у важкому стані.
«Французький бульдог перебував у машині 15 хвилин. Машина була на вулиці, хоч і в затінку, хвилин 30 стояла. Привезли в критичному стані, немає реакції зіниць, сині слизові, температура 42. Схоже на тепловий удар і перегрів, намагаємося стабілізувати. Збили температуру до 38,7, прокапали, надали первинну допомогу».
Шлях ветеринарного лікаря, говорить, обрала ще в дитинстві.
«У мене все життя були котики, собачки, гризуни, і я завжди хотіла їм допомогти. Коли закінчила школу, у мене був вибір: або медичний, або ветеринарний. Я обрала ветеринарний, бо тваринам допомагати набагато складніше. Вони не можуть сказати, що їх турбує, вони не можуть описати свої симптоми. Є така приказка: ветеринарний лікар лікує людство, а гуманний лікує людину».
Після навчання в 2018–2024 роках в сумському виші Юлія почала працювати в приватній клініці. Вона — терапевтка, що може надати допомогу будь-якій тварині, але вузькопрофільово займається гризунами.
«У мене завжди були гризуни, і їх ніхто не брався лікувати. Я сама — з Шостки. Там лікаря по гризунах ніколи не було. Через це обрала. І зараз у мене щурик живе Сінабон, тому що теж — солодка булочка».
Також вдома у Юлії зараз живуть три коти: Том, Лінія і Тігра. Свою роботу, ділиться лікарка, любить за можливість допомагати тваринам.
«Щодня нові емоції, вдячність в очах пацієнтів. Коли дивишся в них, розумієш, що все недарма. Це можливість допомогти, полегшити біль, стабілізувати стан».
Найскладніше, говорить Юлія, коли через важкість стану пацієнту допомогти неможиво і цю звістку треба повідомити його господарям.
«Люди — не боги. Ми не можемо врятувати всіх, як би не хотіли. Це не залежить від досвіду, якості обладнання. Це залежить від конкретної ситуації. Витягнути всіх дуже важко».
Однак врятованих тварин у стінах клініки — більше. Серед найчастіших проблем, з якими звертаються власники, — розлади травлення через підбирання сторонніх предметів на вулиці. Також господарям часто складно відмовити улюбленцям у своїй, людській, їжі, говорить Юлія. А от вакцинувати своїх домашніх улюбленців люди останнім часом стали відповідальніше.
«Спочатку збирається анамнез, це те, в яких тваринки утримувалась умовах, чим її годують, чи є обробки і щеплення. Далі йде клінічний огляд: від кінчика носика до хвоста, так можна виявити проблеми: хоч дерматологічні, хоч імунулогічні. Наприклад, біль у животику — можна візуально побачити. Плюс додаткова діагностика — аналізи крові. Рентген, УЗД».
Інколи співпрацюють з іншими лабораторіями, у тому числі «людськими», говорить Юлія. У клініці є два стаціонари.
«Це стаціонар загальний. Тут — тваринки, які хворіють неінвазивними захворюваннями. Є ще стаціонар для інфекційних, їх ніколи не змішують, щоб не було рециркуляції вірусів, і здорові пацієнти не заражались вірусними інфекціями».
У період повномасштабної війни в прифротових Сумах нерідко доводиться рятувати травмованих і наляканих вибухами пацієнтів, розповідає Юлія. Останній такий — собака Нік, який був поранений від влучання бомби поруч. Його господар того дня загинув.
«Наш лікар інтенсивної терапії Тетяна Невожай сама його стабілізувала, провела операцію за допомогою колективу клініки. Врятувалося життя такої маленької долі».
Щоб зберегти здоров’я своїм улюбленцям в місті, де регулярно стаються обстріли і чутно гучні вибухи, лікарка радить не тримати собак на прив’язі, не залишати тварин при виїзді і допомагати подолати стрес.
«По-перше, це максимальний контакт з твариною, щоб вона відчувала вас. Якийсь свій пледик, в який можна загорнути, обійняти, мисочка з кормом, заспокійливі, але тільки за призначенням лікаря, бо заспокійливим можна замаскувати симптоми інших хвороб».
Через годину після початку терапії Марсель вже подає голос і їсть. За ним їде господар. Сьогодні Юля знову врятувала тварину.