Від Краснопілля до Фару: як українка знайшла себе в Португалії
Сьогодні Вона Olga Mota і майже половину свого життя є громадянкою Португалії та проживає у сонячному Фару. Це місто і порт на півдні країни, центр однойменного округу та муніципалітету.
А до цього було дитинство і юність Ольги Баско у селищі Краснопілля. Навчання у місцевій школі дівчині давалось легко і успішність з усіх предметів була високою. Окрім того Ольга брала активну участь у громадському житті школи, мала багато друзів.
Після отримання атестату про повну загальну середню освіту, у 1992-му році вступила до Сумського будівельного коледжу. Потім до Харківського інженерно-будівельного вишу, де успішно отримала вищу освіту. А у 2000 –му році дівчина з коханим хлопцем у пошуках кращого життя поїхали до Португалії. «Саме він обрав цю країну, бо вже мав нагоду там перебувати» – згадує ті часи Ольга – «Тоді багато людей виїздило за кордон. Кожен мав на те свої причини. Чи розуміла я, що їду назавжди? Напевне, ні. Ніхто не міг передбачити, як складеться твоя доля у чужій країні.
Чи зумієш звикнути? Чи влаштує клімат? Чи вдасться вивчити мову? Я відразу закохалась у Португалію. Тут хороші люди, поруч океан, сонце круглий рік і неймовірні пейзажі». Спочатку дівчина з дипломом інженера знайшла роботу у кафе, де працювала два роки.
Хлопець, з яким Ольга приїздила у чужу країну, переїздив до Англії і їхні долі розійшлись.
«Згодом у цьому ж кафе познайомилась з майбутнім чоловіком. Ільдефонсо Мота відвідував заклад, аби п е р е к у с и т и .
У 2004 – му я народила нашу донечку Марсію і ми одружились. Сім років була домогосподаркою. Потім народила синочка Матіаса» – згадує початок історії щасливого кохання Ольга. – «Мій чоловік має свій бізнес. Займається купівлею та подальшими продажами автомобілів. Коли сину виповнилось 2 роки і шість місяців, я влаштувалась на роботу до приватної клініки. Працювала в архіві. Потім отримала посаду на рецепції. Мені до вподоби робота з людьми, тому і працюю тут по сьогоднішній день. Вже виросли діти. Донька навчається в одному з університетів Лісабона, а син пішов до десятого класу місцевої школи. З трьох років займається карате. Доречі, я теж займалась цим мистецтвом самозахисту три роки до пандемії.
Потім захопилась гімнастикою, а зараз надаю перевагу танцям. Такі захоплення, здавалося б «молодіжним» заняттям, у Португалії не є традицією, але хто має бажання, то можливість знайде і не стидається своїх хобі. Я швидше – виняток. Відсотків зо п’ять населення має якесь захоплення у зрілому віці.
Ще наше місто є серцем регіону Алгарве і центром концентрації мотоциклів. Міжнародні мотокроси тут проходять щороку у двадцятих числах липня. То ж і це захоплення не оминуло нашу родину. Обожнюємо мотоциклетний спорт».
Ольга має багато друзів, закохана у Португалію, яка стала для неї рідною. Тут її життя, її сім’я, її світ…. «Моє серце розділене навпіл, адже моє коріння, батьки, родина в Україні. Живе під постійними обстрілами у стані жорстокої війни, яку я не в силах зупинити. Але ж як там у пісні: «На Україну повернусь, через роки, через віки. Вустами вдячно притулюсь до материнської руки».
Португалія дуже гостинна країна і тому багатонаціональна. Маю багато друзів. Серед них молдавани, румуни, росіяни, ті, звісно, що не підтримують диктатора. Всій моїй родині зараз болить Україна. Португалія приймає і дбає про біженців з України, а португальці бачать українців, як дуже героїчний народ. А я пишаюсь, що я є його частиною, що я – українка»
І. ЗАГОРУЛЬКО, газета “ПЕРЕМОГА”
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ