Від вигаданих «сум’ян» до порятунку комуністичного начальника: як депутатка Ірина Дяденко змінює партії швидше за власні промови
У Сумській міській раді є свої “зірки”, чиї таланти лежать далеко за межами звичайного господарювання. Депутатка Ірина Дяденко вкотре доводить: якщо в тебе є хист до політичної гімнастики та маніпуляцій, ти ніколи не залишишся за бортом. Містяни вже збилися з ліку, намагаючись відстежити, чиї саме інтереси ця пані з таким запалом захищає сьогодні.
Політична біографія Ірини Дяденко нагадує строкатий калейдоскоп, де ідеологічні кольори змінюються з блискавичною швидкістю. Свій шлях вона починала як вірна “права рука” та незмінний спічрайтер ексмера Сум Геннадія Мінаєва. Коли ж епоха колишнього шефа минула, пані Ірина не розгубилася: їй довірили престижну роль обличчя партії «Сила і Честь» у Сумах, завдяки чому політсила спромоглася завести аж трьох депутатів до міськради.
Але затримуватися на одному місці — вочевидь, не в її стилі. Згодом Дяденко несподівано виринула в теплому кріслі радниці Артема Кобзаря. Щоправда, ця кадрова співпраця виявилася надто короткостроковою. І ось тепер сумчани спостерігають чергову дивовижну трансформацію: колишня соратниця Мінаєва вже поклала свій погляд на нову політичну силу – партію Петра Порошенка. Таку феноменальну здатність до мімікрії самі політики делікатно називають «професійною адаптивністю». Проте серед простих виборців дедалі частіше лунає інший діагноз — абсолютна відсутність будь-якої принциповості.
Афера століття: як депутатка перейменовувала містян
Коли політичних перебіжок виявилося замало, пані Дяденко вирішила залишити свій слід ще й у філології, взявшись за експерименти над самими містянами. Саме вона стала однією з головних ініціаторок епопеї з примусового перейменування сумчан у «сум’ян».
Аби протягнути свою геніальну ідею, депутатка діяла у фірмовому стилі: обхідними шляхами звернулася за підтвердженням своєї позиції до “мовознавців”. От тільки чомусь оминула тих, хто реально цим займається і має відповідні компетенції. Базуючись на цих відверто некомпетентних висновках, Дяденко примудрилася ввести в оману цілу Сумську міську раду!
Цей лінгвістичний фарс тривав би й далі, якби у справу не втрутився народний депутат Ігор Васильєв. Він направив запити до справді відповідної установи. Фінал цієї історії виявився для амбітної депутатки розгромним:
- Інститут української мови НАН України поставив жирну крапку, рекомендувавши вживати виключно форми «сумчанин», «сумчанка» та «сумчани».
- Український інститут національної пам’яті розбив головний аргумент Дяденко, офіційно підтвердивши, що слово “сумчани” не належить до символіки російської імперської політики.
Декомунізація для обраних, або Пам’ятник за 100 тисяч доларів
Але лінгвістичні маніпуляції — це лише квіточки. Справжній масштаб політичного лицемірства розкривається у ставленні пані Дяденко до декомунізації.
Саме вона свого часу була однією з ініціаторок перейменування проспекту Космонавтів (максимально нейтральної назви) на проспект Михайла Лушпи — чиновника й типового комуністичного діяча часів пізнього СРСР. Більше того, будучи представницею команди Мінаєва, у буремному 2013 році вона доклала руку до встановлення цьому радянському функціонеру пафосного пам’ятника. Ціна питання на той час — близько 100 тисяч доларів!
І ось тут починається справжня магія сумського політичного задзеркалля. Закон про декомунізацію у Сумах чомусь працює дуже вибірково. Під ніж безжально пустили вулиці, названі на честь героїв Другої світової війни, чия єдина “провина” полягала в тому, що вони нещадно били нацистів у 1941-1945 роках і не мали жодної іншої співпраці з радянським режимом.
Але Лушпа, який є стовідсотковим комуністом без жодних винятків і прямо підпадає під дію закону, — дивом залишився недоторканним! Ані проспект не перейменували, ані пам’ятник не знесли.
Чому ж таке відверте ігнорування закону? Відповідь лежить на поверхні: адже якщо декомунізувати Лушпу, Ірині Дяденко доведеться публічно розписатися у власних помилках і визнати, що вони з командою спустили 100 тисяч доларів на увічнення комуністичного діяча. Так і хочеться сказати: Або труси надіньте, або хрестик зніміть!
Замість епілогу
Сьогодні публічні виступи депутатки викликають у сумчан здебільшого іронічну посмішку та відвертий скепсис. Навіть мешканці рідного для неї мікрорайону відверто втомилися від її словесних вистав. Сусіди сприймають її полум’яні промови як суцільний театр: забагато надривних емоцій і цілковита порожнеча за змістом.
Символічно, що саме сьогодні ця майстриня стрімких політичних перевтілень, лінгвістичних реформ та вибіркової декомунізації героїчно вирушила до суду — як було заявлено, «доводити свою правду». Залишається лише одне маленьке риторичне питання: правду якого саме зі своїх численних політичних таборів Ірина Дяденко збирається доводити цього разу?
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ – там ми даємо оперативну інформацію