Водяні заручники Охтирки: як мерія рятує місто від зневоднення, поки спритний монополіст тримає руку на рубильнику
Охтирка опинилася у класичній комунальній пастці, сюжет для якої написали ще двадцять років тому. Поки містяни обурюються новими цифрами в платіжках за воду, справжня драма розгортається за лаштунками міської ради. Місцева влада опинилася між молотом і ковадлом: з одного боку — справедливе невдоволення людей, з іншого — хитрий приватний монополіст В’ячеслав Пелих, який будь-якої миті може просто перекрити місту кисень, а точніше — воду.
Міна з минулого та шантаж рубильником
Сучасна охтирська влада змушена розгрібати наслідки фатального рішення 2003 року, коли стратегічно важливий водоканал фактично «злили» у приватні руки ТОВ «Водоторгприлад» та ДП «Водоочистка». Сьогодні цей спритний бізнес тримає ціле місто у статусі «водяних заручників».
Вибір у виконкому, відверто кажучи, жахливий. Приватник кладе на стіл розрахунки від незалежних аудиторів: електрика подорожчала, пальне «золоте», мінімалка зросла. І якщо мерія з гордо піднятою головою відмовиться затверджувати цей економічно обґрунтований тариф, наслідки будуть катастрофічними. Власник просто зупинить насоси через «збитковість» та борги за світло. Для міста в умовах війни це означатиме миттєвий гуманітарний колапс. Мерії просто нікуди діватися — доводиться приймати непопулярні рішення та брати весь негатив на себе, аби в кранах охтирчан бодай щось текло.
Ілюзія швидкого розлучення
Здавалося б, вихід є: розірвати договори і повернути майно громаді. Депутати навіть підтримали відповідну петицію містян, продемонструвавши, що вони цілком на боці людей. Але сувора реальність далека від казок.
Як влучно зазначають у міськраді, розірвати такий договір під час воєнного стану — це як намагатися замінити двигун у літаку, який летить у крутому піке. Приватний власник не віддасть ключі від насосних станцій просто так. Почнуться нескінченні суди, шантаж зупинкою мереж та вимагання багатомільйонних компенсацій з міського бюджету. Поки юристи роками сперечатимуться у кабінетах, Охтирка ризикує залишитися взагалі без водопостачання та водовідведення.
Чому не можна просто доплатити з бюджету?
Хтось скаже: хай мерія покриває різницю в тарифах! Але тут криється ще одна пастка приватного статусу водоканалу. Якщо місто почне дотувати тариф нижчий за собівартість, це означатиме пряме перекачування мільйонів із бюджету громади (податків охтирчан) у кишені приватного бізнесу, вірніше родини Пелихів. Причому платити доведеться за всіх підряд.
Математика виживання сьогодні сувора. За розрахунками мерії, літр очищеної питної води, доставленої прямо у квартиру, коштує менше ніж 5 копійок. Для порівняння, бутильована вода в магазині обходиться у 300-600 разів дорожче. В умовах, коли реальна ринкова ціна електроенергії для підприємств злетіла до небес, а пальне для аварійних бригад коштує захмарних грошей, старий тариф просто веде до неминучого відключення насосних станцій за борги.
Тож поки містяни сварять місцеву владу за нові платіжки, чиновники зціплюють зуби і йдуть на вимушені кроки. Адже краще непопулярний тариф і вода в крані, ніж героїчна відмова і сухе зневоднене місто, віддане на поталу хитрому приватному монополісту.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ