Волонтери Червоного Хреста евакуювали жінку з 5-кілометрової прикордонної зони на Сумщині
Представники Червоного Хреста евакуювали з 5-кілометрової прикордонної зони Сумщини одну із місцевих жительок. Як це було — бачили кореспонденти Суспільного.
“Цією машиною ми вивозили не тільки людей, але й живність: кіз, баранів. Цією машиною ми вивозили собак з Юнаківки, багато чого з нею зв’язано. А також, тільки цією машиною ми вивозили, на жаль, тіла двохсотих загиблих”, — розповідають волонтери про автомобіль, на якій їдуть евакуювати жінку з прикордоння Сумщини.
Для того, аби вони приїхали за людиною, говорить командир загону швидкого реагування Володимир Москаленко, потрібне звернення до товариства Червоного Хреста від рідних чи самої людини, яку необхідно евакуювати. Цього разу автомобіль приїхав до прикордонного села Краснопільської громади.
У селі Славгород, яке розташоване за три кілометри від кордону з Росією, попри обстріли та оголошену обов’язкову евакуацію, продовжують жити люди.
Напередодні російські війська вчергове обстріляли село, розповідає місцева жителька Людмила Антоненко. Жінка тут живе останні 23 роки, переїхала після заміжжя з сусідньої Мезенівки. “Вночі і з вертольотів стріляли, і з Градів, страшне… і хату, й гараж розбило в людей, а я сама була вдома”, — говорить пані Людмила.
Після цього пані Людмила вирішила виїхати у більш безпечне місце, хоч прийняти це рішення, каже, було важко: “Чоловік сказав: все, не хочу нічого чути.. і роботу кинула, в мене робота була в магазині, я не можу, я там звикла вже, мені шкода кидати.. та й дитина в мене тут похована.. не знаю, як мені їхати…”.
Волонтери Червоного Хреста говорить, що потрібно швидко грузити речі й виїжджати з небезпечної зони. Тож в евакуаційний автомобіль усі разом складають те, що забирає з собою пані Людмила. Поки що, розповідає жінка, зібрала найнеобхідніше. Пізніше, каже, планує приїхати за тим, що залишилось. Курей та качок також залишає в селі. Останніми саджають в авто кішку Муську та собаку Єву.
“Сусідка буде приглядати поки. А тоді приїдемо поріжемо качок. Курчат може ж заберемо, подивлюсь. Я ж не знаю, що там, ще не бачила тієї хати, куди їду. Зовсім нічого не знаю, що там є”, — говорить Людмила.
“Серце калатає… не знаю… – Не хочеться виїжджати? – (Хитає головою – ні) Тут звикла, хай хоч тут нема хоромів, але тут все рідне, всі люди рідні”, — ділиться жінка.
Зачинивши всі двері, пані Людмила сідає в евакуаційне авто. Тепер її шлях — до Лебедина, в іншу домівку, але при цьому говорить, мріє повернутись назад.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ