Волонтерському центру “Ми тут” три роки
Сумському волонтерському центру “Ми тут” виповнилося три роки. Першим запитом від військовослужбовців було маскування. Нині осередок налічує до 1000 людей, працюють у три зміни на 8 локаціях, повідомляє Суспільне.
“Починалось все просто: до нашого міста прийшла війна, і люди хотіли допомогти місту, хотіли його врятувати, робили все, що могли, і так наш колектив склався з активних, ініціативних людей”, – поділилася засновниця волонтерського осередку Лариса Гніденко.
Першим запитом від військовослужбовців було маскування.
“Робили його, не розуміючи, не знаючи технік, задач, бо ми були звичайні цивільні, які хотіли миру. Зібралися буквально 5 людей, почали шукати приміщення. 26 травня нам дали приміщення, купили в секонді тканину, ножиці, почали працювати на підвіконні стоячи”, — сказала волонтерка Лариса Гніденко.
Зараз по місту Суми діють 8 локацій, що працюють у три зміни з 9 ранку до 22 години. Усього волонтерський центр включає до 1000 людей.
“Стимул був один — допомагати відстоювати, виборювати свободу, давати допомогу ЗСУ. Свідома людина доброї волі розуміє, що треба щось робити, щоб відстояти незалежність. Не можна сидіти склавши руки”, — сказала волонтерка Валентина Брагінська.
“У мене син на фронті — це моя головна мотивація. Коли ми сюди ходимо, отримуємо таку сатисфакцію, що тобі хочеться жити. Це мотивує, підіймає, наче маєш ціль в житті. Якщо ми зробимо внесок в перемогу — це дорогого вартує”, — сказала Людмила Копійчик.
Пані Катерина раніше працювала на сумському заводі, зараз вона на пенсії. Регулярно приходить до волонтерського центру.
Нині основний напрямок роботи волонтерів — виготовлення маскування. Також готують і відправляють захисникам горіхові суміші, чаї, окопні свічки. Виготовляють легкі бліндажні матраци, що не промокають. Шиють мʼякі мобільні ноші.
“Війна 2022 і 2025 років відрізняється, це різна техніка, різне її застосування, і до маскування теж є свої виклики. Воно пройшло еволюцію. Ми намагались весь час іти в ногу, колись це були кікімори з мішковини, зараз сітки вже потрібні антидронові, антитепловізорні”, — поділилася Лариса Гніденко.
Щодня приходить плести сітки пані Алла. Вона родом із прикордоння. Розповідає: її рідне село Попівка Великописарівської громади нині розбите.
Приходить майже щодня і пані Валентина. Говорить, що має для цього свою мотивацію.
“Хочеться залишитися на своїй землі, отут. Кожна сітка наша — це збереження життя”.
Волонтери центру разом долають труднощі і виклики, що періодично виникають на їхньому спільному шляху. Одним із таких став ракетний удар, який восени минулого року російські військові нанесли неподалік волонтерського осередку. Це був пізній вечір, згадує пані Лариса, в центрі було до 5 людей.
“Стався вибух поряд з нами, у нас одна волонтерка постраждала, їй надавали медичну допомогу, потім ми вискочили і прибігли інші волонтери. Розуміли, що треба допомога. Дякувати, що у нас були перев’язувальні матеріали”.
З гордістю розповідає пані Лариса про колегу Володимира Бойка. Це саме той чоловік, який допоміг врятувати людей з автобуса, що горів унаслідок ракетного обстрілу у квітні в Сумах.
Разом із дружиною Ганною чоловік кілька років у волонтерському осередку в’яже захисні сітки для військових.
“Він був у тому злощасному автобусі, який згорів, він залишився живий. Він людина в віці, але зорієнтувався, з хлопчиком вони врятували багато людей з автобуса. Він мені не сказав, я це дізналась від інших людей, телефоную йому: «Пане Володимире, таке трапилося?» — «Так». Він був у періоді мовчання, не виходив на зв’язок, зараз працює, активно допомагає. Він оголосив збір”, — розповіла пані Лариса.
Через три роки від початку роботи голова осередку називає головні потреби, що завжди лишаються актуальними.
“Треба гроші і руки. Дуже просимо всіх: хто переселився, хто був, приходьте, можна долучитися до захисту, тому що ми захищаємо свій дім”, — сказала пані Лариса.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ