Ворожа ракета обірвала життя захисника із Шостки – 52-річного Олександра Шинкарьова
Учора, 3 вересня, Шосткинщина прощалася з земляком, захисником України Олександром Шинкарьовим. Чоловіку навіки 52 роки. На захист України Олександр став у перші ж дні повномасштабного вторгнення РФ. Він загинув на Купʼянському напрямку внаслідок вибуху ворожої ракети 28 серпня 2024 року.
Шинкарьов Олександр Миколайович народився 14 квітня 1972 року в м. Шостка. У родині був старшою дитиною. Його дитинство пройшло в атмосфері любові та турботи, що сформувало чуйність і прагнення до розвитку. Навчався в школі №2, а потім з невгамовною цікавістю вступив до хіміко-технологічного технікуму, де здобув свою першу спеціальність.
Олександр завжди відзначався жагою до знань та самовдосконалення. Продовжуючи свій шлях, він отримав вищу педагогічну освіту за спеціальністю «Історія та право», втілюючи свої мрії та прагнення.
Усе подальше життя працював в Державній пенітенціарній службі України, звідки звільнився на пенсію за вислугою років.
У 1997 році він одружився з Тетяною, і разом вони створили міцну та дружну сім’ю, де в любові та взаємоповазі зростали син Павло та донька Ксенія. У своїй родині Олександр був прикладом любові, чуйності, порядності та відданості. Його захоплення кулінарією робило кожен сімейний обід особливим.
Початок повномасштабної війни став для Олександра важким випробуванням. 28 лютого, у віці 49 років, він без вагань пішов добровольцем, щоб захистити свою Батьківщину. Попри небезпеку, він завжди залишався вірним своїм принципам і приїжджав додому, дотримуючись найважливішого правила: «Спочатку побачити матір».
Служив на Бахмутському напрямку стрільцем-снайпером мотопіхотного взводу. Після шпиталю за станом здоров’я отримав статус учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни) і був переведений до роти охорони Купʼянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Харківської області. На Купʼянському напрямку виконував обовʼязки командира роти охорони, загинув внаслідок вибуху ворожої ракети 28 серпня 2024 року.
Олександр був не просто сином, чоловіком, батьком, братом і дядьком, а справжньою гордістю для всієї родини. Він із задоволенням відвідував село, родичів, де знаходив душевний спокій і допомагав рідним у всьому. Його доброта, щирість, чесність і незламна сила духу вражали всіх. Навіть під час обстрілів він завжди знаходив сили для усмішки й запевняв: «У мене все добре».
Природа й кожна мить були для нього безцінними. Його справжньою пристрастю було бджільництво. Гудіння бджіл і збір меду – це була його улюблена справа, яку він щиро любив і якою захоплювався роками.
Мама завжди була янголом-охоронцем для свого синочка. Вона годинами тривала в руках телефон і чекала дзвоника від синочка.
-Синочок, як ти ?
-Мама, у мене все добре, завжди відповідав Сашко.
А 28 червня мама не почула голосу свого сина… Її серце рветься на частинки, очі не будуть просихати від сліз…
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ