“Втратили все, що в нас було”. Історія загиблого на війні Віталія Романенка
В’ячеслав та Тетяна Романенки восени 2023 року поховали єдиного сина, що загинув, захищаючи країну. 6 червня у його рідному селі в пам’ять про бійця відкрили меморіальну дошку. Про загиблого Віталія Романенка розповіли Суспільному його батьки.
“Якщо ви запитаєте: що ви будете робити завтра, або через п’ять хвилин… через п’ять — ще можу сказати. Завтра — вже ні. Втрачений сенс всього життя просто”, – поділився батько загиблого Віталія В’ячеслав Романенко.
У цегляному будинку із прапором України рік тому жила надія на те, що все буде добре, говорить В’ячеслав Романенко. Нині В’ячеслав із дружиною залишилися самі. Воювати, говорить батько, син пішов добровольцем: “Це 24 число я не забуду ніколи. Оці очі. Ми вийшли на роботу. Він вийшов одягнений в чисте, з рюкзаком і отак стояв: “Батько, я поїхав”.
Відмовляти сина не став, говорить В’ячеслав — боєць воював в зоні АТО у 2018 році і готувався до повномасштабної війни. Ще до початку вторгнення вирішив: піде воювати знов. Батьку ж сказав так:
“Ми їх зупинимо, тому що в нас вже не та армія, яка була раніше: ми їх зупинимо. Найгірше в цій історії те, що Україна стане полігоном. Ми більш не повертаємося до цієї теми, все”, – переповів батько слова сина Віталія.
Віталій закінчив Сумський педагогічний університет, міг працювати вчителем фізкультури. На подвір’ї родини Романенків досі стоїть драбина — перший турнік Віталія. “Кажу, математики і всі твої предмети мене не цікавлять — фізкультура повинна бути найпершою. До кінця літа на цій драбині він 10 разів, без оцих подьоргувань”, – пригадав В’ячеслав Романенко.
Побратими, розповіла мати бійця Тетяна, не забувають її сина: “Зараз навіть друзі, які там, завжди кажуть: “А що б Віталька сказав, що Віталька зробив? От Віталька зробив би, мабуть, так. Ми все будемо робити, щоб бути гідними друзями”.
Звістка про смерть бійця прийшла 4 листопада 2023 року — через 8 місяців після його одруження. Віталій Романенко загинув, виконуючи бойове завдання біля Кринок, що на Херсонщині.
6 червня у Косівщині — рідному селі Віталія — бійцю відкрили пам’ятну дошку. Висить вона на стіні місцевої школи: її Віталій закінчив рівно 10 років тому. “Мабуть, перше, що запам’ятовується це його неймовірні блакитні очі. І в поєднанні ця усмішка — це була його таємна зброя, яка вирішувала велику кількість таких конфліктів, робочих, які виникали між класним керівником і взагалі класом. Він у нас був миротворцем”, – пригадала класна керівниця Віталія Катерина Берестовська.
“Він був лідером у класі із самого початку. І в побутовому житті, і в навчанні. І я не скривлю душею, коли весь педагогічний колектив чекав, що він прийде колись у школу”, – розповів колишній викладач Віталія Дмитро Гончаров.
Служив Віталій у підрозділі Сил спеціальних операцій. На момент смерті бійцю було 26 років. “Щоб більше жодна сім’я в України, з військовозобов’язаним або без, такого більш не переживала. Ми з дружиною віддали все, що в нас було. Єдиного сина”, – сказав В’ячеслав Романенко.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ