Анатолію Юхимовичу 87 років. Він народився у Миропіллі і знов повернувся у рідні краї вже у пенсійному віці. Дідусь до останнього не хотів покидати домівку.

“Дядьку давно пропонували виїхати в безпечне місце , запрошували до себе, але він не погоджувався. Хотів жити тільки вдома, бо дім, село, тваринки – це усе його життя”, – розповіла Кордон.Медіа його племінниця Любов.

Любов з родиною живе у Польщі та дізнавалася про долю свого дядька через сусідів, які йому допомагали.

Останні пару тижнів я вже зовсім нічого не знала. Дізналась, що він внесений у списки разом з сусідами. Потім щодня дзвонила до голови сільради і питала чи вдалося їх вивезти.

Коли росіяни почали знищувати селище, Анатолій Юхимович прийняв важке для себе рішення – кинути усе та їхати у більш безпечне місце.

В евакуаційне авто він сів без нічого – речі та документи залишилися вдома. У руках Анатолій Юхимович тримав лише свою собачку Дану, яка от-от мала народити.

На новому місці дідусю допомагає однокласник Любові. З ним вона і тримає контакт, адже з дядьком по телефону поговорити не може, він має проблеми зі слухом.

Зараз він у селі разом з родиною мого однокласника. Поки що дядько сам не знає, що їм потрібно. Домовились, як облаштуються, тоді скаже.

“Що дідусю потрібно точно, так це медична допомога, – говорить Любов.

Він переніс інсульт, за допомогою не звертався, бо вже не було як. Не знаю, чи йому допоможуть в цьому, бо сам він нічого не зробить. Я приїхати не можу. Як би ж він погодився на переїзд, то я б йому допомагала”.

Жінка хоче забрати дядька та собачку Дану до себе, у Польщу. Там же на них чекає його сестра, мати Любові. Втім, все залежить від рішення Анатолія Юхимовича.

“Я вже дізналася, що є можливість перевезти його до мене. Якщо не погодиться, буду допомагати людям, з якими він живе.

Із собачкою Даною все добре, вона, до речі, вже народила цуценя.
Собаку обіцяли стерилізувати. Може хтось візьме малого до себе в родину, як трошки підросте”, – говорить Любов.

Допис про евакуацію Анатолія Юхимовича на Кордон.Медіа напередодні побачив волонтер Дмитро Дубовик і вирішив допомогти дідусеві.

“Все почалось з поста у соцмережах, я просто трохи перекрутив ваш, потім відкрив банку. Мені дуже болить за людину, яка пережила окупацію фашистів, а сьогодні росіяни позбавили його дому та рідної землі”, – говорить Дмитро.

Буквально за пару днів зібрали 65 тисяч гривень. Дідусю плануюють купити смартфон та оформити картку, куди і відправлять зібрані кошти.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах