<Гуртожиток одного із сумських училищ став домівкою для переселенців з прикордонних українських громад. На одному поверсі живуть люди з Харківської, Сумської, Херсонської та інших областей, які виїхали з дому через обстріли.

Сім’я Валерія Зрядного живе у Сумах близько тижня. Приїхали з Юнаківської громади. Чоловік розповідає: спочатку довелося виїхати з рідної Басівки. Після того, як уламками снарядів пробило дах будинку, переїхали у Яблунівку, до батьків дружини. Але і звідти довелося тікати.

"Я хочу повернутися додому". Як живуть у Сумах переселенці з прикордоння

” Ми двічі вікна забивали ЮСБ. На другий день знову повилітало все, весь дах побило. Зараз там в будинку вода тече кругом, двері повибивало. Жити неможливо. З погреба не вилазили, в погребі з дитиною сиділи. Там зараз немає жодної людини, повністю селище пусте, немає нікого. Коти, собаки, кози, уті ходять, повипускали люди”, — ділиться чоловік.

Пан Валерій розповідає: виїжджали на маршрутці, з собою взяли тільки те, що помістилося у сумки та пакети, та те, що на собі. Майже все майно залишилося у розбитій садибі.

“Ось тільки що дзвонили: приїхали в Яблунівку, дім дивитися – пошкоджене майно. Даху немає, вікон, дверей. Там і два мотоблоки, і газель залишилася розбита, і легкова машина моя розбита залишилася”, — додає Валерій.

Три родини з Яблунівки поселили у гуртожитку одного із сумських училищ, де для переселенців виділений поверх. В кожної сім’ї окрема кімната з меблями, видали посуд. На поверсі 25 кімнат, дві кухні і два туалети.

“Пральна машина на весь поверх одна, сушка одна на весь поверх. Черга, не то слово, можеш не попрати. Душова кабіна так само, одна на весь поверх. Треба зранку йти і за кимось чергу займати”, — зізнається Валерій Зрядний.

Наразі на поверсі живе 47 людей. Окрім сімей, є і одинокі. Любові Казбан 77 років, в кімнаті живе сама. Тут вже півтора року. Розповідає, влітку 2022 приїхала з Ворожби Сумського району, знімала літню кухню, потім з центру допомоги ВПО направили сюди.

“Це я купувала речі, мені привозили, церковники мені давали. Звідти мені допомогли привезти оцей телевізор маленький, швейну машинку, тому що я не можу без машинки, я сама шию. Я плачу за житло. Мені зараз треба 1800 заплатити за січень. Я холодильник купила собі, оцю шафу і оцю мені Лисенко дав. Вживану шафу купила. Я економлю на всьому, щоб мені жити так, як у Ворожбі. Можливо, мене залишать тут. Я буду дуже рада, щоб мене нікуди не двигати”, — говорить жінка.

Подружжя Рибакових теж мешкає тут понад рік. 7 місяців прожили в окупованому селі на кордоні Харківської області. Після звільнення села мешканців вивезли, розповідає пані Любов.

Зі своїх речей – постільна білизна, телевізор і холодильник взяли напрокат. Решту майна надали благодійники, розповідає жінка.

“Подушки, ковдри нам давали, матраци нам давали. Куртки нам дали, взуття дали. Вікно поставили. Ну це вікно в нас поставили, як отут у нас була бомбежка. У нас же повипадало потім скло, мене теж у цей приліт поранило”, — ділиться Любов Рибакова.

Пані Любов каже, що в гуртожитку тепло, за рік трішки обжилися, але так і не звикли до цього житла:

“Я хочу повернутися додому. І щоб мені повернули те, що в мене було. В нас було дві квартири двокімнатні, в нас будинок залишився, ділянка під будівництво будинку 15 соток. Величезний гараж в нас залишився. Ми там прожили все своє життя. А тепер от поселилися в цій кімнатці. Я ніколи не жила в гуртожитках, я не бачила людей чужих. Всі ми різні, в кожного свій характер, сваримося тут. Я просто в шоці”

Наразі у гуртожитку мешкають люди з Херсонської, Луганської, Донецької, Сумської, Харківської областей. До першої виплати для ВПО – безплатно, потім 870 гривень за одне ліжкомісце взимку, 420 влітку, — розповіла директорка училища, якому належить гуртожиток. За її словами, за півтора року тут жило понад 200 осіб.

“Деякі були такі, що приїхали, пожили й поїхали, повернулися додому, деякі поїхали до дітей, які емігрували в іншу країну і так далі”, — говорить Наталія Цьома, в.о.директора Сумського центру з дизайну та сфери послуг.