“Я плакала і писала”: історія поетеси Катерини Скляр з Андріяшівки

Колишня вчителька української мови та літератури з села Андріяшівка Роменського району Катерина Скляр присвятила викладацькій справі понад 40 років. Нині жінка пише поезію, у своєму доробку має понад 500 віршів. У них, серед іншого, зберігає пам’ять про померлого чоловіка, про учня, який не повернувся з війни і про любов до людей та рідної землі.

“Я пишу те, що відчуваю, — каже пані Катерина. — Не про те, що модне — а про те, що живе в мені”.

Ще з дитинства вона занотовувала пережите: на клаптиках паперу, у щоденниках, на зворотах конспектів. Спершу це були побутові нотатки, а згодом — вірші про дітей, шкільні будні, перші втрати й кохання.

Вже коли пані Катерина вийшла на пенсію, з’явились автобіографічні замальовки, пейзажна лірика, казкові сюжети, твори про тварин. Один із таких — історія про пригоду з бичком, заснована на реальних подіях.

Особливе місце в її поезії займає пам’ять про чоловіка, з яким вона прожила 17 років. Один із найінтимніших творів — “Місячна доріжка”, — в якому пані Катерина згадує, як у юності плавала на човні з коханим.

Останні роки в її поетичному доробку зʼявилися вірші про війну.

“У 2014 році я їхала з Ромен, — пригадує вона. — На залізничному вокзалі стояли хлопці — військові. Біля них — стара техніка, танки, військові машини. Три вагони було для них. Я підійшла, познайомилась. Вони всі до мене позбігались — півтора десятка. Хлопці їхали на війну… Я почала плакати, бо розуміла, що їх чекає. Пішла, купила їм пиріжків на всі гроші, що були. А тоді прийшла додому — і написала поему “Козацькому роду нема переводу”. Плакала і писала її”.

Серед її творів — вірш, присвячений одному з учнів, який зник безвісти на фронті. Його буде оприлюднено до Дня Незалежності.

“Він такий світлий хлопець. Завжди усміхнений. А тепер — невідомість”.

Катерина Михайлівна розповідає, багато її колишніх учнів нині боронять Україну.

“Я дивлюсь на фото — й бачу вже не дітей, а дорослих, сильних людей. Вони тримають фронт, тримають небо. Колись вони писали диктанти, мріяли про життя, а сьогодні — пишуть історію на передовій”.

Особливо болючою, зізнається поетеса, для неї стала історія із сусіднього села, де війна забрала двох братів. Цій історії присвятила вірш “А над Хоминцями кружляють журавлі”.

“Осінь. Пожовкле листя тихо опада.

У вікна вітер стукає дощами.

А мати жде синів, яких нема,

Вона чекає днями і ночами….”.

Катерина Скляр входить до літературного гурту “Дивослово” та є авторкою п’яти спільних збірок, пише Суспільне.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ