“Бувають різні ситуації, бо це ж люди”. Як екіпаж сумського тролейбуса рятував пасажирів

Водій сумського тролейбуса Юрій Будко за два роки роботи тричі рятував життя пасажирів. Разом із кондуктором вони надавали першу допомогу людям, яким ставало зле під час поїздки. Про випадки, коли доводилося рятувати людей, працівники сумського підприємства “Електроавтотранс” розповіли Суспільному.

Водій тролейбуса Юрій Будко розповідає: щоразу думає, які несподіванки цього дня чекатимуть на маршруті. За роки роботи доводилося рятувати пасажирів, як це було у квітні цього року. Того дня Юрій їхав по маршруту №7, коли в дзеркало побачив рух у салоні.

“Думав, чесно, драка. Зупинив на зупинці, двері відкрив зразу. Дивлюсь, вона синіє, показує «стукати», я стукаю, а їй ще гірше”, — розповів водій.

Пасажирку вивели на вулицю, намагалися надати першу допомогу. Тим часом зателефонували у “швидку” і виконували інструкції диспетчера.

“Ми її нахилили, отут держу і видавлюю. Це здавалося довго, ну це секунд 20, вона синіла – і почала дихати. Продавило ці цукерки, багато було цукерок, вони як жувальні. І ми вже поїхали. І вона підходить тоді і каже: «Друге життя, другий день народження. Приходьте, тепер буду вас стригти все життя». Це жду ж на халяву піти постригтися”, — розповів Юрій Будко.

Кондукторка Оксана Межирицька каже, що це їхня постійна пасажирка, вони часто спілкуються.

“З роботи вже додому їхала, втомлена, то, видно, цукерки з’їла, поспішила, ще й балакала з пасажирами, і то, видно, не туди попало”, — додає кондукторка Оксана Межирицька.

Юрій розповідав, що доводилося рятувати й інших пасажирів: наприклад, в однієї жінки був напад епілепсії, її тримали до приїзду “швидкої”.

“Двері відкрив, вивів, поклав на травку боком, зафіксував її, там нічого не можна робити з людиною, щоб в неї не було травм”, — додав Юрій.

Інша жінка впала в салоні після здачі крові в донорському центрі.

“Треба воду постійно пити. Я донор 7 років, я постійно з водою, і вдень, і вночі. Я так пощупав – пульс є, вона розуміє. Я перше питання: «Де були?». Вона: «В донорському». «Все, — кажу, — зрозумів». Ми її посадили, ногу так, одразу в мене тут вода, їй бутилочку — і давай пить, пить”, — продовжив Юрій.

Юрій говорить, що ситуації, коли доводиться рятувати людину, бувають у кожного водія їхнього тролейбусного парку. Головне не розгубитися. За роки роботи, каже чоловік, навчився бути готовим до несподіванок. Та додає: свою роботу любить, водити тролейбус було мрією його дитинства:

“Я просто з дитинства люблю їздить, я в дитинстві, мамка казала: «Бере кришки з каструлі, сідає на дивані в залі, закриває двері і гудить там днями». Ну люблю їздить”.

Юрій розповідає, що 16 років працював землевпорядником. Коли почалася повномасштабна війна, пішов у віськкомат, але служити його не взяли.

“Тричі був там. Ну в мене троє дітей, я казав, що добровольцем, але так. Значить, я тут потрібний”, — каже Юрій.

Кондукторка Оксана за освітою фінансистка, працювала у банку, коли втратила роботу, влаштувалася кондукторкою, говорить, думала, що тимчасово, а працює 15 років. Каже, робота подобається, а на випадок позаштатної ситуації мають відпрацьований алгоритм дій.

“Один повідомляє диспетчеру, другий дзвонить у «швидку», або сам щось робиш. Якщо є пасажири, які можуть допомогти, то гуртом, всі разом. Тролейбус зупиняється на зупинці, чекаємо «швидку», поки не дочекаємося «швидку», ми далі не рушаємо. Буває частенько в нас такі різні ситуації, бо це ж люди. Ну це все вирішується, і далі їдемо по маршруту, як зазвичай, рушаємо далі”, — додала кондукторка Оксана Межирицька.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ