Корова, кози, свині та інша живність впродовж майже двох місяців живуть у середмісті обласного центру. Переселенка Світлана Іщенко з Миропілля, через часті обстріли та п’ятикілометрову близькість до кордону з РФ змушена була покинути селище та будинок і разом зі своїм господарством переїхала до міста Суми. Прихисток жінці знайшли волонтери. Як переселенка обживається на новому місті та з якими проблемами стикається – розповіла Суспільному.

53-річна пані Світлана на милицях проводить екскурсію своєю мініфермою. Тут є корова, кози з козенятами, свині та інша живність. Жінка каже: майже два місяці тому разом з ними евакуювалися з прикордонного Миропілля до Сум.

“Корову збувати – останнє діло”: як з господарством обживається переселенка у Сумах

“Війна виживає (людей – прим. ред), у мене навіть доньки поїхали. Зараз у Миропіллі дрони літають, он автобус бомбили, туди не доїдеш. Припинили ж увесь рух. Немає, а людям виживати треба. Багато хто залишається в селі, бо кажуть: “Ми поїдемо у Суми і будем бомжувати”, – говорить переселенка.

Пані Світлана згадує день влучання російського дрона в її подвір’я. Тоді, говорить, її вітчим отримав смертельне поранення.

“Відірвало ноги, два тижні пролежав у реанімації і вже тоді ми почали виїжджати. Це саме вони різали порося у мене у дворі, був “приліт”. Машину пошкоджено. Все”, – згадує жінка.

Пані Світлана пояснює, з кожним прожитим днем під обстрілами відчай наростав. Прихопивши корівку, а згодом і кіз, свиней та собак покинула рідну домівку та переїхала до Сум.

“Корову збувати – це останнє діло. Хазяйство в нас було там велике. Були корови, але першу корову в лузі розірвало внаслідок війни”, – говорить жінка.

Волонтери допомогли перевезти живність і знайшли будинок, пояснює жінка.

“Він три роки тут пустував, бо й труби ж тут порвані, нема ні газу, тільки світло. Вони самі безоплатно мені все перевозили – корову, сіно, найнеобхідніше.Основне, вихопили господарство, яке встигли. Тому що ніхто не хотів везти навіть за гроші. Це велика проблема найти когось, щоб хтось щось перевіз. Перші дні ми на підлозі спали. Ні ложки не було, ні миски, ні каструлі. Нічого”, – згадує Світлана Іщенко.

На новому місці у Сумах, додає пані Світлана, допомагають пристосуватись друзі та небайдужі люди.

“Товариство Червоного Хреста по худобі допомогло – виділили мені кошти на корову. Мені наша сільська рада допомогла, видали крісло колісне, я далеко не дійду”, – говорить жінка.

Розповідає, з дитинства має інвалідність третьої групи, а майже рік тому отримала травму.

“21-го березня буде рік, як отримала домашню травму на мотоблоці. 26 серпня я вперше піднялась сама на ліжку. До того часу лежала лежма у лікарні. Руки у мене не відходять. Я то так рухаюсь, але не на велику відстань. Вважається, що я з інвалідністю з дитинства. Навчалась, але працювати у мене не виходило. У Будинку побуту, його зачинили у Миропіллі, коли я вивчилась на швачку. Діти пішли, то вдома була домогосподинею, дітей ростила. Онуків піднімала”, – пояснює Світлана.

За словами переселенки, попри допомогу друзів, клопоту з господарством вистачає. Каже, сподівається на підтримку держави та благодійників, адже має мінімальну пенсію на яку важко прожити.

“Ми опалюємо, стінка потріскана, повідходило. Буржуйку треба, бо там дві кімнати зовсім не опалюються. А їх чотири кімнати. Проблема з водою, треба колонку зробити, бо ми в сусіда беремо воду, навіть для скотини доводиться. Людина виручає добре. Кажуть, що я сильна, я говорю: “Так, морально я сильна, а переступити через біль, коли не вистачає ліків, мені важкувато”, – зазначає Світлана.

Додає: завдяки добрим людям обживається потроху на новому місці, але мріє повернутися до рідної домівки у Миропілля.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах