“Ми підприємство ВПО”. Як працює релокована Юнаківська пекарня на Сумщині
Юнаківська пекарня релокувалася з громади близько 5 місяців тому. Коли керівництво пекарні ухвалило таке рішення, де шукали приміщення, чи усе обладнання вдалося перевезти на нове місце роботи, хто допомагав у релокаціії підприємства, хто наразі випікає юнаківський хліб та на полицях магазинів в яких районах Сумщини його можна зустріти, в ефірі Українського радіо Суми розповіла керівниця пекарні Наталя Ткаченко.
Нашому підприємству вже більше 20 років. Ми працюємо давно. Починали возити хліб по ближніх селах нашого Сумського району. Поступово збільшували свої обсяги та територію, на яку поставляли хліб. Розпочинали з Юнаківки, по селах, тоді на Суми, поступово стали в тендерах брати участь. Ну так потихеньку-потихеньку розвивалося наше підприємство.
Яка потужність підприємства була на початку і яка на сьогодні?
Були часи, коли було дуже важко, коли думали і закриватися, тому що політика така була на хліб. Це ж соціальні сорти хліба, а тому було дуже важко влазити в цю маржу дозволену. Тому були такі часи, що думали і закриватися.
Де знайшли цей унікальний рецепт? За якою технологією ви виготовляєте?
Технології притримуємося традиційної. На заквасках робимо для того, щоб хліб могли їсти усі. Наша така ну, як, негласна чи гласна стратегія, щоб як найбільше продукція була натуральною, щоб могли її їсти і діти, і батьки не хвилювалися за це, щоб смачна, свіжа, якісна. Рецептури винайдені нами роками праці, проб, помилок, експериментів. Отак нароблялися рецептури. Рецептури сугубо наші. Розпочинали з одного виду хліба.
На сьогодні скільки маєте видів хліба?
Розпочинали ми з традиційного білого хліба першого сорту, перший, вищий. Тоді поступово почали пробувати житньо-пшеничні сорти. Можна сказати, що до них уваги треба більше. Тоді добавилися батони, хот-доги, кекси. І отак от поступово-поступово ми нарощували із своїх можливостей фінансових.
Наскільки важко працювати саме з хлібобулочними виробами?
Це важкий бізнес. Це соціальні види харчових продуктів, на яких особливо націнок ти не можеш зробити. Ти перекриваєш іншими більш високорецептурними продуктами, але якщо займатися тільки хлібом, то це важкий бізнес, тому що це, по-перше, він дуже трудомісткий. Усі люблять свіжий хліб. Ми не можемо пекти його вдень на завтра, ми печемо його вночі. Зразу збільшується кількість працівників, тому що людина не може робити кожної ночі.
Весь час ви працювали в Юнаківці. Коли стало найбільш “спекотно” для вашого підприємства?
У перший день війни через Юнаківку заходили росіяни. Тобто ми відчули це вже вранці відразу, коли колони йшли через село і у всіх була паніка. Але ми зібрались і вирішили будемо пекти, поки є сировина. Тоді вже якось ми шукали можливості по закупках і продовжували пекти. Нас, в принципі, обстрілювали всі три роки. Це не так, що літом нас почали обстрілювати і ми релокувалися. Нас обстрілювали всі три роки, але ми працювали, доки можна було терпіти і пристосуватися. Бігали у сховище, в нас було підвальне приміщення в нашому виробництві. У нас головне почути, де перше впало, далеко чи близько. По цьому орієнтувалися. Телефонували, зробили їм сигналізацію, бо у нас таке виробництво шумне, вони могли і не почути, а тому робили їм сигналізацію, що десь падає і вони бігли, ховалися.
Від початку повномасштабного вторгнення були пошкодження виробництва?
Були. Нам і автомобіль пошкодило, коли він повертався після розвезення хліба, поряд у полі впала міна. Провалило капот. Дах підприємства було пошкоджено, капотіло до серпня. Хто його знає, що там на даху було пошкоджено, адже ніхто ж туди не полізе під час війни. А вже з березня 2024 року почали летіти КАБи. От тоді почалися уже такі більш конкретні обстріли, проблеми. Люди масово стали виїжджати. Якщо й до березня люди виїжджали і з перших днів виїжджали, а уже з березня масово почали виїжджати, тому що КАБи — це дуже страшно. Це 7 метрів глибина ями. І от тоді вже у нас і вікна побило, і дах було значно побито, і в складах стеля попадала, двері.
Саме тоді ви задумалися про релокацію?
Ще у серпні ми думали, що ми повернемося, тому що не раз ми вже припиняли, приїжджали, думали, що ж пересидимо, як завжди. Пересидіти не вийшло. Почало летіти. Прийшлося закриватися. В серпні місяці ми закрилися.
Ви очікували покращення чи відразу, коли закрили підприємство, вирішили, що будете релокуватися?
Ні, ми очікували покращення, очікували. Втім ми побачили, що діла не буде, що щось потрібно вирішувати. Все одно, це не просто далося таке рішення релокуватися, а не закритися. Важко було релокуватися і потрібно ж було визначитися, куди релокуватися, знайти приміщення. У нас особливе ж підприємство, харчове. Це дуже важко. І у нас приміщень, які б хоч якось підходили, практично немає. Таке підприємство перевезти, куди попало, не можна. Це повинна бути і вода, і електроенергія, і саме приміщення хоч якось відповідати вимогам, що з нього можна якось зробити харчове підприємство. Щоб воно відповідало стандартам. Тобто таке, яке можна довести до стандартів. І, скажем, прямо, що одне діло, коли це твоє приміщення, і ти можеш туди брати кредити, вкладати гроші, доводити все до тих норм і стандартів, які потрібні. А інша справа, коли це орендоване приміщення. Жодному орендодавцю воно не потрібно.
Хтось допомагав у пошуку підприємства?
Займалися виключно самостійно на особистих якихось зв’язках, запитували, дивилися. Допомагала інформацією, хто що де побачить, у когось рієлтор знайомий.
Як довго ви переїздили з одного місця доки налаштували обладнання?
Перевезення займало багато часу, тому що ми їздили тільки вдвох з чоловіком своєю вантажівкою, тому що туди ніхто не хотів їхати. В серпні масово почалися обстріли, туди взагалі неможливо було доїхати. Це ми говоримо за Юнаківку. Ну, нікого ж не змусиш. Це ж небезпека. Обстріли. Ти їдеш, тобі може прилетіти. Ти там стоїш, тобі може прилетіти. Хто захоче ризикувати своїм життям?
Як довго ви з чоловіком їздили?
Два місяці їздили і їздили, поки ось зовсім ситуація не змінилася.
На вашу думку, ви вчасно прийняли рішення щодо релокації?
Не вчасно. Потрібно було раніше. Не все обладнання вивезли. На все це треба кошти. Не говорячи про те, що десь потрібно зробити нове, на той самий вивіз обладнання треба кошти, а потім прийняти рішення, що ви готові вкласти ще кошти в нове підприємство.
Після релокації обсяг підприємства знизився?
Спочатку, як ми релокувалися, відкрилися, дуже знизився, тому що нас не було, люди вже пішли по других виробників.
Яка кількість працівників, які працювали постійно, працюють і на сьогодні?
Можна сказати, що ми підприємство ВПО. Практично 100% це ВПО. Всі наші люди, я їм дякую, вони і чекали, і повернулися. Приємно, що люди, які пішли, раніше, виїхали — повернулися, це приємно.
Наразі широка географія розповсюдження вашої продукції по області?
Це тільки місто Суми, тому що всі села, у які ми возили хліб, вони евакуйовані.
Юнаківка залишилася без вашого хліба?
Юнаківка залишилася без нашого хліба, бо до Юнаківки зараз тільки пішки. І мріями, і думками. В нас було прекрасне підприємство, доведене до ХАССП. Тепер наші браття допомогли, нас звільнили від нього.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ