<ерез обстріли навесні 2024 року команду миропільських рятувальників перевезли до Сум. Тепер, аби доїхати на виклик, їм треба близько 40 хв. З якими складнощами стикаються ДСНС-ники та як працюють за кілька кілометрів від РФ — розповіли Суспільному до Дня рятувальника, який відзначають 17 вересня.

Від центру села Миропілля до російського кордону – близько 2 км. До травня 2024 року там базувався пожежно-рятувальний пост, звідти рятувальники виїжджали на виклики по всій громаді. Через неодноразові обстріли та пошкодження будівлі пожежної частини команду ДСНС-ників звідти вивезли у Суми.

Внаслідок російських ударів пошкоджень зазнав і рятувальний автомобіль. Водій Павло Федорковський показав отвори, які залишили уламки. Говорить, під час обстрілу машина стояла у гаражі.

Чоловік працює водієм в цьому підрозділі останні 30 років, ділиться: “Звикати, звичайно, було важкувато, особливо перші дні війни. Я як раз був на чергуванні, коли летіли ракети. Але до всього звикають. Раз скрізь така ситуація, обстановка. Я відповідаю за машину, за всі комплекти, подачу води, насос, щоб була безперебійна подача води”.

Тепер, аби доїхати на виклик у Миропілля, рятувальникам треба близько 40 хвилин. Виїжджають туди майже щодня: або на ліквідації наслідків обстрілів або на побутові пожежі.

“У разі виїзду на надзвичайні ситуації внаслідок прильотів, в першу чергу це безпека особового складу, бо бувають нерозірвані боєприпаси. Треба враховувати, що ми в зоні бойових дій і доволі часто літають безпілотні апарати. В будь-який момент може щось статись, може прилетіти і треба бути напоготові. До всіх ситуацій ми відносимся з жартом, завжди шуткуємо, сміємося, це дуже допомагає морально зняти стрес”, — розповідає начальник пожежно-рятувального поста Роман Савченко.

Влітку російські військові збільшили кількість ударів керованими авіабомбами. Командир відділення – пан Микола розповідає, з останньої пожежі після атаки КАБом привезли з собою частину уламків від боєприпасу: “Оце уламки з місця прильоту з одного з населених пунктів, керована авіабомба, позбирали те, що з неї осталося, загасили пожежу. Дуже потужна зброя ці керовані авіабомби”.

Чоловік – уродженець Миропілля, тож, говорить, йому особливо важко бачити, як російські обстріли руйнують прикордоння Сумщини: “У мене дитинка як раз перед війною народилась, тільки построївся, довелось евакуйовуватися. Дуже переживаю за батьків, вони там остаються, емоційно тяжко бачити, як руйнується місце, де ти виріс та прожив усе життя”.

“Складніше стало, бо до війни ти працюєш і знаєш, що нічого тебе не може відволікти, а зараз оця безпекова ситуація, десь щось почув, і ти прислуховуєшся, треба і робить, і дивиться за всім”, — ділиться пан Микола.

З дитинства у Миропіллі жив і Володимир Пулях, зараз там залишилися його рідні. До ДСНС доєднався рік тому, бо, говорить, хотів приносити користь людям. Розповідає про свою роботу: “Розбираємо конструкції палаючі, рятуємо людей, надаємо першу медичну допомогу, евакуююємо техніку, майно людей. Важко, коли приїжджаєш і бачиш, наприклад, як розбили школу, у якій я навчався, спортзал, у якому я займався. І фізично важко, морально якось ми так один з одним жартуємо, хоч і така ситуація, але це як би наш захист”.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах