Як сумські студенти-іноземці тікали від війни, а тепер вчаться далі
“Ми жили звичайним студентським життям, а потім прийшла війна. Те, що я побачив у Сумах, я не забуду ніколи – зруйновані будинки, мертві тіла”.
Нігерійський студент Амола Адегоке Олаїнка три роки жив і навчався в Сумському аграрному університеті. У березні він разом з сотнями інших іноземних студентів евакуювався з Сум, навколо яких йшли важкі бої.
Зараз Амола живе в Нігерії. Він і далі вчиться в українському університеті. Поки що онлайн. Каже, що мріє про закінчення війни в Україні. Тоді він знову приїде до Сум.
Більшість з 475 студентів-іноземців Сумського аграрного університету, які навчалися там до війни, продовжили своє навчання, говорить проректор Юрій Данько. За минулі десять років виш закінчили кілька тисяч студентів з 27 країн.
За словами Данька, пріоритет у виборі спеціальності в іноземців коливався залежно від країн: Африка – ветеринарна медицина, менеджмент; Туреччина – будівництво; Китай – менеджмент, агрономія, харчові технології.
У березні у соцмережах з’явилися повідомлення про нетолерантне ставлення в Україні до іноземних студентів, про прояви расизму – штовханину і побиття на переповнених вокзалах, потягах і прикордонних пунктах, коли мільйони людей з усієї країни тікали від війни.
Про життя та навчання в Україні, втечу від війни й про те, чи стикалися вони тут з расизмом ВВС News Україна поговорила зі студентами з Нігерії та Китаю.
“Мрію стати президентом Нігерії”
22-річний Аввунудіогба Грейс Кокво з нігерійського міста Варрі жив і вчився у Сумах понад пів року. Він орендував квартиру у центрі міста, купив телевізор і навчався на першому курсі факультет економіки та менеджменту.
Коли почалась війна він залишив майже всі свої речі й з маленьким рюкзаком переїхав до студентського гуртожитку. Там разом з іншими студентами ховалися від обстрілів, готували їжу. Звідти їх евакуювали за кордон.
“У Сумах навчалося багато моїх друзів. Вони були щасливі. Тому я теж вирішив поїхати вчитися в Україну. Мій улюблений викладач – Ольга Новікова. Її лекції з економіки були дуже цікаві. Зі мною у групі навчалися студенти з різних країн – з Кенії, Китаю, Індії. І це було весело. Ми постійно обмінювалися досвідом, дискутували. У вас в Україні живуть добрі люди й до нас, студентів з Нігерії, гарно ставилися.
Коли почалась війна, було страшно всім. Я переїхав до гуртожитку. Університет організував нам харчування, бо вийти в магазин і щось купити було неможливо. Одна жінка, моя сусідка, яка ледь мене знала, пригостила мене яблуками. Це було так зворушливо.
Ці кілька тижнів життя під обстрілами, вибухами були жахливі. Я чесно думав, що помру. Ми спали у підвалі. Іноді зникало світло. Ми зі студентами весь час молилися.
Одного дня у березні нас всіх посадили в автобуси й вивезли з міста і цю дорогу я не забуду ніколи.
Ми бачили військових, танки, зруйновані будинки. Першою зупинкою була Полтава, де ми сіли на потяг до Львова. Туди ми добиралися близько 20 годин. У Львові нарешті видихнули. Там почувалися якось значно спокійніше.
Далі була довга дорога до Будапешту і шлях до Нігерії. На угорському кордоні ми стояли десь 8-9 годин. Людей було дуже багато і жахливо холодно.
Угорські прикордонники вперед пропускали українців і лише потім нас. Але це були лише жінки і діти, тому, думаю, що це було нормально.
В цілому до нас ставилися гарно. Якихось проявів расизму я не відчув.
Зараз я вчуся в Сумському університеті онлайн і я радий, що це навчання є, хоча, це значно гірше, ніж те, що ми мали в аудиторіях. У Нігерії поганий інтернет і, на жаль, я не можу, приєднатися до всіх лекцій. Дехто з моїх друзів відмовляється від навчання, бо онлайн це зовсім інше, а ціна така ж – дві тисячі доларів за рік. Якби ж її знизили.
Сподіваюся, війна у вашій країні незабаром закінчиться. І тоді я знову приїду у Суми.
Мені треба гарно вчитися, я ж мрію стати президентом Нігерії”.
Чому студенти з Африки обирають Україну для навчання?
До України багато студентів з Африки приїжджали ще з часів СРСР, і на це є кілька причин, розповідає Марта Олійник-Дьомочко, дослідниця-африканістка з Global Ukraine Foundation.
Зокрема, це те, що українські виші пропонують доволі хорошу навчальну базу, а саме навчання має доступну у порівняні з європейськими вишами ціну.
“Україна зараз є кандидатом на членство в ЄС, український диплом може розглядатися як такий, що визнається у Європі. При українських вишах діють відділення, які допомагають освоїти мову студентам-іноземцям, частина університетів пропонує навчання англійською”, – зазначає експертка.
Також, за її словами, мають значення і певні соціальні чинники. Наприклад, до війни в Україні було спокійно, не було перебоїв з електроенергією, був доволі дешевий інтернет у порівнянні з африканськими країнами, а значить і доступ до інформації дешевший.
За міжнародним рейтингом доступності інтернету, за вартістю 1 Гб Україна була на 24-му місці, тоді як Нігерія на 48-му. І в Україні були значно менші витрати на житло, транспорт, медицину, ніж в європейських країнах.
“Це робило українські заклади привабливими для африканців. Від початку повномасштабної війни чимало африканських студентів зверталися до українських вишів із проханням дозволити їм онлайн долучатися до навчання. Тобто це дійсно цінно для них”, – вважає Марта Олійник-Дьомочко.
“Ми думали, що це все не насправді”
Амола Адегоке Олаїнка з Лагоса вивчав в Сумах менеджмент та економіку.
“Ми жили звичайним студентським життям. У нас все було чудово – навчання, друзі. До нас тут гарно ставилися. У мене є багато відео з наших вечірок, лекцій, презентацій.
А потім почалась війна.
Спочатку ми думали, що це все не насправді. Що все закінчиться швидко. Але це було не так. Вибухи, руїни будинків, тіла на вулицях – це все досі стоїть у мене перед очима. Це те, що я не забуду ніколи.
Наш гуртожиток був неподалік від якогось військового об’єкту, тому прилітало дуже близько. Ми ховалися у підвалах, стіни здригалися від вибухів. Тоді панікували всі. Добре, що посольства разом з університетом змогли нас вивезти.
Я бачив дорогою багатьох російських солдатів. Ми дісталися до Львова організованою групою, за кілька годин більш-менш нормально перейшли угорський кордон.
Але не всім пощастило так, як нам. Тоді у березі на вокзалах і потягах було дуже багато людей. Всі були налякані, всі тікали від війни.
Від багатьох своїх нігерійських друзів я знаю історії жахливого до них ставлення. Їх били й не пропускали у потяги, не пропускали через кордон.
Знаю, що на польському кордоні ситуація була значно гірша, ніж на угорському. Люди сварилися, штовхалися, билися. Там був справжній хаос.
Мені здається, це частіше ставалося з тими іноземцями, які виїжджали поодинці. Ми ж були організована група студентів. Можливо тому у нас все було нормально.
Те, що я чув про евакуацію деяких студентів, лунало жорстоко. Хоча в Україні сам я, чорний хлопець, ніколи не стакався з расизмом.
Ми жили тут поруч з китайцями, індійцями, українцями і все було гаразд. Я маю друзів серед українців, ми разом проводили час.
Я вже скучаю за Україною. Ми молимося за мир у вашій країні.
Як тільки закінчиться війна, планую продовжити навчання в Сумах.
Минулого місяця склав екзамени онлайн і буду з вересня вчитися далі”.
“Дуже хвилююсь за своїх друзів і вчителів в Україні”
Пан Лі з Китаю навчається у Сумах в аспірантурі. Тут він вивчає сільське господарство.
Просить не згадувати його повне ім’я і назву міста, з якого він родом.
Про життя у Сумах розповідає з захватом. Хвалить природу, людей і показує фото, де він усміхнено позує у полі на Сумщині біля комбайна.
“Моїм улюбленим предметом була методологія та організація наукових досліджень у лісовому господарстві. Мені подобається вивчати лісівництво. Я хочу бути ближчим до природи, вивчати морфологічні характеристики та особливості росту рослин.
Чому я обрав Суми? Бо цей аграрний університет співпрацює з китайськими університетами. Тут навчаюсь вже понад три роки.
Україна – дуже красива, тут багато дерев, квітів. Українці – такі дружні. Мій професор в університеті є добрим наставником, а аспіранти в лабораторії – привітні. Ми весь час допомагали один одному.
Коли почалися обстріли, адміністратор гуртожитку попросив нас піти в підвал. Вибухи лунали зовсім поруч, за кілька вулиць від нас.
На щастя, в університеті нам допомагали з їжею – давали молоко, яйця, воду. Я вдячний за це.
Наше посольство організувало автобуси для евакуації й ми виїхали з Сум зеленим коридором. Чи бачив я за цей час якісь прояви расизму? Ні. Все було добре.
Зараз я знову в Китаї. Але дуже хвилююсь за своїх друзів і вчителів в Україні.
Сподіваюся, війна скоро закінчиться.
Поки ж я вчусь онлайн. У квітні наш університет відновив онлайн-лекції. Зараз у нас канікули, а з вересня знову будемо вчитися”.
Як Україна реагувала на звинувачення у расизмі
У лютому і березні у соцмережах і ЗМІ опублікували низку звинувачень у расизмі, з яким деякі іноземці буцімто стикнулися в Україні через ситуацію на вокзалах і прикордонних пунктах пропуску.
Уряд Нігерії закликав українську владу та сусідні з нею країни поводитися з іноземцями достойно і поважати їхні права.
Українська влада у відповідь заявляла, що у країні відсутня дискримінація за ознаками раси, кольору шкіри чи національності, в тому числі при перетині державного кордону іноземцями, йшлося у заяві МЗС.
Водночас труднощі на кордоні тоді виникали для всіх. Тисячі людей багато годин стояли у довжелезних чергах, щоб перетнути кордон.
У МЗС України зазначили, що відповідно до міжнародного гуманітарного права пріоритет надається жінкам і дітям. Усі чоловіки, як громадяни України, так і іноземні громадяни, проходять перевірку та реєстрацію за жінками, дітьми та людьми похилого віку.
Повну відповідальність за вбивства невинних людей, руйнування та створення перешкод для безпечного виїзду іноземних громадян МЗС поклало на Росію.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ