Як у Кириківській громаді облаштувалися переселенці з прикордоння
Багатодітна сім’я Юхименків — переселенці з прикордоння. Рік тому вони вимушені були виїхати із Великої Писарівки, яка була під постійними обстрілами РФ. Після переїзду родина поселилась у селі Іванівка Кириківської громади. У двокімнатній квартирі живуть бабуся з чоловіком, п’ятеро її онуків, син та невістка. Що довелось пережити, як влаштувалися на новому місці та про що мріють — розповіли кореспондентам Суспільного.
“Вселились сюди, тут ніхто не жив і робимо потихеньку ремонти. Додому хочеться. Дома є дома”, — говорить Олена Юхименко. Жінка ділиться, щодня готує хліб, аби створити затишок в оселі.
Пані Олена додає, не покинула б своєї домівки нізащо, але вимушена була з родиною виїжджати, бо, через обстріли росіян, від села мало що залишилось: “Ми не можемо там знаходитись. Безперервні вибухи, в нас хата то ціла, але вікон немає, вони впали в нас у хату. І сталося це вночі, тоді ми вирішили з дітьми тікати”.
Родина обрала Кириківську громаду, бо це за 21 кілометр від кордону і до свого села недалеко, тож можна приглядати за господарством.
“Чоловік переїхав, але він туди навідується. Ми не можемо на довгий час кидати господарство. У мене 2 сини, тож дід там господарства їм береже. Поїде, навідується скрізь.”, — розповідає пані Олена.
Син пані Олени Сергій говорить, працює кочегаром у місцевому господарстві. Чоловік згадує про життя у Великій Писарівці: “Ми прийняли переселенців, бо в мене дружина з Луганської області. До нас приїхало дві сім’ї і ми їх прийняли ще з 2014 року. Мешкали вони пів року в нас, потім знайшли собі будинок і оселилися недалеко від нас. Але, під час війни, всі жили в мене в погребі, там майже місця не було і нам розбили господарство”.
Тимчасовий прихисток для сім’ї, говорить господар, допоміг знайти родич. Нині потроху обживаються на новому місці, роблять ремонт, завели кабанчика, але мріють про повернення додому.
“Будинок у Великій Писарівці, який залишився, він у нас був великий. Ми звикли більш до культури, у кожного своя кімната. Діти звикли, щоб у кожного був свій куток. Нас тут практично шестеро-семеро буває збирається і не дуже зручно. Тримали ми корів, свиней, обробляли 60 соток землі”, — розповів пан Сергій.
Дев’ятирічна Ніка ділиться: тут тихо, немає обстрілів, але мріє про повернення додому: “Там моє життя залишилось, друзі. Всі роз’їхалися. Мрію туди повернутися”.
В селах старостату практично не залишилось вільного, придатного для проживання житла, розповів селищний голова Кириківської громади Павло Гученко: “На даний час у нас немає покинутих будинків. Деякі люди від безвиході заїжджали в порожні будинки, робили там якісь косметичні ремонти і нині проживають”.
За словами селищного голови, переселенці до сіл громади стали приїздити три роки тому: “У нас на території є Заводський ліцей. Він рахується, як опорна школа, 5 дитячих садочків. Практично в кожному селі у старостинських округах є, ми не закриваємо. У нас є центр первинної допомоги медико-санітарної”.
За період повномасштабного вторгнення близько 20 родин придбали будинки у Кириківці, говорить Павло Гученко: “Більшість переселенців, в кого є можливість, вони купили будинки. Хто у своїх родичів, хтось знімає житло і так далі. Оскільки ми прикордонна зона, ми не можемо тут побудувати модульні будинки. Ситуація у нас з кожним днем змінюється”.
До складу Кириківської громади входить 14 населених пунктів. До повномасштабного вторгнення тут жило близько 7000 людей. Наразі громада прийняла 2200 переселенців, з яких 300 — діти.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ