Як зараз живуть люди в Краснопіллі
Станом на 6 серпня безпекова ситуація в Краснопільській територіальній громаді залишається складною. У громаді проблеми з ліками та продуктами, деінде у селах немає світла, у хату залазять “гості”. Кореспонденти Суспільного побували в Краснопіллі і дізналися, як живе місто під постійними обстрілами.
Такий вигляд нині має центр Краснопілля — майже пусті вулиці, зруйновані адмінбудівлі.
Це приміщення сільської ради.
Зруйнована вибухами і краснопільська лікарня.
Андрій мешканець Краснопілля, розповів, що евакуювався 20 березня, нині живе в Сумах, до селища приїздить на роботу.
“Нас возять, і керівник сюди приїздить. Є ті, що на роботу їздять, є ті, що тут живуть. Навіть є й такі, що не виїжджали, здебільшого це пенсіонери. Газу ще немає, а електрика та вода є. Зв’язок місцями є”.
“На веломашині їхав, біля стадіону. Чую, щось незрозуміле, доїжджаю до аптеки, чую свистить, я одразу падаю біля берези, в клубок звернувся, і десь метрів за два від мене уламок пролітає. А перед цим буквально за тиждень одного чоловіка вбило гранатою”, — поділився місцевий житель Олександр.
Пан Олександр каже, що коли була евакуація, він з дружиною захворів, тому із селища не поїхав. Нині говорить, що поки хата ціла евакуюватися не буде.
“Ми город постійно саджаємо, хоч і страшно було. Мотоблок є, але ми його не заводимо, бо літають. Було таке, що жінка тікала у кущі. Там сад біля городу, і вона в сад тікала, бо над нами кружляє, і кружляє”, — сказав Олександр.
Пан Олександр говорить, що нині основна проблема — відсутність ліків, які доводиться замовляти, щоб привозили із Сум.
“З березня до квітня важко було. Стріляли, над нашою хатою ракети літали, по мені і гранату кидали дрони. А потім десь за місяць стало спокійніше. Проблеми з продуктами є: один магазин, який хотіли закрити, але поки працює.
“Людей багатенько, люди повертаються. Хлібцем забезпечуємо, стараємося і продуктами: водичка, цукор, закривачка. Головне, щоб не стріляли. Все пережити можна”, — поділилася Віта, місцева жителька.
Пан Микола, з сусіднього села Михайлівка, прийшов до магазину за продуктами, вдома чекає батько, який не може сам пересуватися.
“Страшно. Почало вити з Успенки і пішов повністю по всьому Краснопіллю. Волосся дибки вставало. Ото найстрашніше було. Ми вже не ховалися, просто я по Краснопіллю їздив деінде собак відв’язував, вони ж всі прив’язані лишилися”, — розповів Микола, житель Михайлівки.
Нині в його селі головна проблема — відсутність електроенергії:
“Це тут світло дали, а у нас в Михайлівці, де я живу, немає ні світла, нема нічого. Вночі дякую, люди дають заряджати телефони, адже в Успенці є світло. Мені, щоб батька вночі підняти на туалет, потрібно чимось світить”
“У нас “гості” були. Газову плиту зняли, телевізор забрали, комп’ютер — теж. Усе, що виносилося, винесли. У поліцію повідомив, та хіба вони шукатимуть?”, — сказав Леонід, місцевий житель.
Пан Леонід після евакуації 21 березня приїхав додому вперше. Чоловік — колишній військовослужбовець, нині йому 89 років. Він ще пам’ятає німецьку окупацію Краснопілля під час Другої світової війни.
“Німці такого не робили, як зробили ці. У школі вони коней тримали. Але щоб ламати, то нічого не ламали. Такого, щоб мирних людей убивати або руйнувати, не було такого”, — сказав Леонід.
Нині чоловік живе з дружиною у доньки в Бурині. Доїхати додому може лише з пересадками, бо прямі автобуси до селища не їздять.
“До Сум автобусом із Бурині. Ну а з Сум тоді на перекладних в Самотоївку. Там пересідаєш на якусь машину попутну, і сюди. Ну, а що поробиш, жити треба, життя не зупиниш. Ще треба донці картоплю підсобити викопати”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ