“Як затишшя – то чекай біди”. Мешканці Юнаківки в укритті розповіли про життя на прикордонні
Мешканці прикордонного села Юнаківка звикли по кілька разів на день ховатися у бомбосховища через російські обстріли. Як облаштували укриття та що розповідають про життя на прикордонні – у матеріалі.
В укриття спускаються кожен день, інколи – кілька разів. “Як тільки почули “вихід” — так і біжимо в укриття, так і ховаємось ми сюди”, — розповідає Юрій Кузьменко з Юнаківки.
Укриття облаштували у березні: поставили меблі, провели інтернет. Тут найчастіше ховаються працівники місцевої школи та сільради. Всередині, попри літню пору, прохолодно — люди зігріваються ковдрами та гарячим чаєм. “Як на роботі – сюди спускаємося, а вдома я не ходжу в підвал. На підлогу! Так получається”, — ділиться Оленка Сніжко.
Від Юнаківки до кордону з Росією — шість кілометрів. Місцеві зізнаються: за місяці повномасштабної війни навчилися розрізняти, з чого саме б’ють по їхніх домівках.
“Бувають і міномети, а в основному САУ. Буває, що й “Гради”, вибухи часті”, — пояснює Олена Геренко з Юнаквіки.
З власних осель більшість людей виїжджати відмовляються. Кажуть, не хочуть кидати нажите. А тиші – не довіряють.
“Тихо – аж дико, що немає обстрілів. Щось вони вже замислили. Якщо день чи два затишшя, то вже чекай, що якась біда трапиться: по будинках стріляють, мирні жителі гинуть.
Змінилося й життя юнаківських дітей, говорить директорка місцевої школи Валентина Кузьменко. З початку війни школярі навчалися дистанційно, дошкільнят же приводити нікуди.
“Садочка немає. Авіабомба розбила. Одна мить – і нема. Під час війни частково виїхали діти. Є й за кордоном, є й тут, виїхали в місто Суми — каже пані Валентина. У Юнаківці, за її словами, зі ста тридцяти дітей залишилися трохи більше сотні. Чи повертатимуться родини назад у село – не знають.
