Як земельна політика Юрія Бови знищує бізнес у Тростянецькій громаді

У Тростянецькій громаді розгортається резонансна історія навколо цегельного заводу в селі Білка. Місцева влада радіє судовому рішенню про стягнення з підприємця Миколи Мірошніченка 11,7 млн грн за користування комунальною землею. Однак за цим гучним повідомленням постає не менш цікаве питання: чому оренда близько семи гектарів землі у звичайному селі фактично оцінюється в мільйони гривень щороку?

Офіційне видання Тростянецької міської ради «Тростянець INFO» повідомило, що суд задовольнив позов прокуратури та зобов’язав Миколу Мірошніченка сплатити громаді 11,7 млн грн безпідставно збережених коштів орендної плати.

За інформацією міського видання, земельна ділянка площею понад сім гектарів у селі Білка перебуває у комунальній власності. На ній працює цегельний завод, однак плата за користування землею, як стверджується, жодного разу не надходила (судячи із чисел – мова йде про сплату за останні два роки).

Міська рада неодноразово зверталася до підприємця з пропозиціями укласти договір оренди, проте відповіді не отримала. Також видання зазначає, що Мірошніченко не з’являвся на судові засідання, а повістки поверталися з відміткою «адресат відсутній».

Безумовно, комунальна земля має використовуватися відповідно до законодавства, а громада повинна отримувати належні платежі. Проте виникають запитання до самих розмірів цих платежів та земельної політики міської влади на чолі з Юрієм Бовою.

Згідно з оприлюдненими даними, вартість земельної ділянки оцінено майже у 35 млн грн, а ставку оренди встановлено на рівні 12% від оцінки.

Нескладна арифметика показує: за таких умов річна плата становить близько 4,2 млн грн, або приблизно 350 тисяч гривень щомісяця. У перерахунку на гектар це близько 600 тисяч гривень на рік.

І все це — за землю не на столичному Хрещатику, а в селі Білка Тростянецької громади, де проживає менш ніж тисяча людей і є проблеми з транспортним сполученням.

Для порівняння, на ринку сільськогосподарської землі Сумщини навіть пай площею два гектари буває складно продати за 100 тисяч гривень (такі ціни навіть до війни не просто було знайти, а зараз так і подавно). Тобто орієнтовно за 50 тисяч гривень за гектар. Натомість землю під цегельним заводом оцінили приблизно у п’ять мільйонів гривень за гектар.

І головне питання тут не в тому, чи повинен підприємець платити за землю. Питання в іншому: наскільки економічно обґрунтованою є така орендна ставка та чи не створює вона умов, за яких виробничий бізнес у громаді стає нерентабельним?

Особливо під час війни, коли підприємствам доводиться боротися не лише за прибуток, а й за можливість продовжувати роботу та ще і всього за кілька десятків кілометрів від зони бойових дій і російського кордону.

Цікаво й те, як міська влада подає цю історію. Замість стриманого повідомлення про судове рішення офіційне видання міськради перейшло до політичних характеристик підприємця.

Мірошніченка там називають «біглим лідером забороненого “Нашого краю”» та «проросійським політиком», а також звинувачують у несплаті податків і оформленні майна на підставних осіб.

Однак наведене судове рішення стосується коштів за користування земельною ділянкою, а не всіх інших звинувачень, викладених у публікації.

Тож виникає закономірне запитання: чи не перетворюється господарський конфлікт на політичне протистояння, в якому місцева влада використовує власний інформаційний ресурс для публічної дискредитації опонента?

Адже політичні погляди підприємця, навіть якщо вони категорично не подобаються міському голові Юрію Бові, не повинні впливати на застосування до нього економічних правил.

Окрема тема — справедливість земельної політики щодо різних суб’єктів господарювання.

Наприклад, Тростянецьке міське комунальне підприємство, яке займається вирощуванням гарбузів, обробляє близько 150 гектарів комунальної землі.

Якщо застосувати до цієї площі ставку у 600 тисяч гривень за гектар, вийшло б аж 90 млн грн на рік. Водночас сам Юрій Бова звітував про доходи від вирощування гарбузів на рівні трьох мільйонів гривень — у 30 разів менше від такої умовної суми земельних платежів.

Постає питання й щодо земельних платежів інших суб’єктів господарювання, зокрема магазинів самого Юрія Бови та його родини, розташованих на центральних вулицях Тростянця. Чи сплачують вони співставні суми за користування землею? І чи однакові підходи застосовуються до підприємств незалежно від того, хто є їхнім власником?

Особливо показовим є порівняння із Сумами, де під час війни бізнес взагалі звільнили від сплати земельного податку та орендної плати за землю. Таким чином, поки в обласному центрі підприємцям зменшують фінансове навантаження, у Тростянці місцева влада домагається стягнення з підприємця 11,7 млн грн за користування ділянкою під його власним діючим виробництвом. По суті мер Бова зробив усе можливе, щоб підприємець просто закрив завод, розібрав його на частини і релокував його в інше місце. Бо при таких податках на землю – ніякий бізнес у Тростянецькій громаді не зможе функціонувати.

І тут виникає питання вже безпосередньо до міського голови Юрія Бови: що є пріоритетом для місцевої влади — збереження підприємств, робочих місць і податкових надходжень чи багатомільйонні нарахування, які можуть поставити під загрозу подальшу роботу бізнесу?

Особливої гостроти цій історії додає політичне протистояння, яке простежується навіть в офіційній публікації міськради. Замість пояснення економічної обґрунтованості орендної ставки читачам пропонують перелік політичних звинувачень на адресу підприємця.

Чи не означає це, що підприємцям, які мають інші політичні погляди, ніж керівництво міста, доводиться працювати в особливо складних умовах?

Адже якщо підприємство припинить діяльність через непосильне фінансове навантаження, громада може втратити робочі місця та майбутні податкові надходження.

І тоді Юрію Бові доведеться знову шукати інвестиції та фінансову допомогу для громади, зокрема за кордоном, замість того щоб розвивати вже наявний місцевий бізнес.

Тому від міської влади варто почути конкретні відповіді: звідки взялася така оціночна вартість земельної ділянки для цегельного заводу в селі Білка та чи однаково підходять до всіх підприємців у Тростянецькій громаді?

Бо місцева влада повинна бути зацікавлена не лише у стягненні мільйонів (особливо якщо їх і не було ніколи), а й у тому, щоб виробництва продовжували працювати, забезпечували людей роботою та наповнювали бюджет.

Інакше боротьба за земельні платежі ризикує обернутися боротьбою проти самого місцевого бізнесу.

P.S. Ми не виправдовуємо підприємця Миколу Мірошниченка. Ми просто показуємо, що при такій орендній платі за землю, бізнес просто не зможе функціонувати. І не важливо чий це буде бізнес – Мірошниченка, комунальний чи самого Бови. Ніхто зараз на Сумщині та і не тільки на Сумщині, не зможе платити таку орендну плату за землю (а ще ж є й інші податки, від яких ніхто не звільняв). Інша справа, якби, наприклад, Юрій Бова показав хто ще в тому селі (або навіть у самому Тростянці) сплачує стільки за землю…

Також багато із читачів мають земельні паї, які здають в оренду. І плата там за один гектар складає близько 5-10 тисяч гривень. 600 тисяч – точно ніхто нікому ніколи на Сумщині не платив.

Тому це суто особисте цькування підприємця і створення всеосяжних умов для нього, щоб знищити його бізнес, який і так під час війни страждає і ледь виживає…

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ - там ми даємо оперативну інформацію