“Три роки скитаюся”. Як живе переселенка з Олександрівки у Солдатському
З початком повномасштабного вторгнення російської армії Надія Завгородня з Олександрівки на Охтирщині поїхала з села. Зараз жінка оселилася у місці компактного проживання – гуртожитку для переселенців у Солдатському. Про свій побут розповіла Суспільному.
“Я скитаюся три роки вже. То в садіку, то в школі, тепер от тут… Якби війна скінчилася, поїхала б додому. Скучаю дуже… І син на війні…”, – говорить переселенка Надія.
Надія Завгородня родом з села Олександрівка, що на кордоні з Росією. Вдома, говорить жінка, востаннє була у 2022-му. Коли почались обстріли, довелося виїхати. Спочатку, каже, жила по знайомих, потім деякий час разом з іншими переселенцями в Охтирці, нині облаштувалася у селі Солдатське, у безоплатному гуртожитку для переселенців.
“Уживаємося, у всіх біда одна, як кажуть”, – говорить переселенка.
Гуртожиток – колишня амбулаторія, яку відремонтували у 2023-му році за кошти Тростянецької міської ради. Коштувало це майже півмільйона гривень, говорить староста Солдатського старостинского округу. Нині тут проживають 17 людей. Переселенці живуть по одній-дві людині у кімнаті. У помешканні пані Надії – двоярусне ліжко, стіл та шафа. Тут, говорить, відпочиває, зберігає речі, приймає їжу, яку готує на загальній кухні.
“Борщ у мене. Рибку там коли куплю. Ну, нічого, не голодуємо. Як були в садику, у школі, нам готували. А тут самі”, – пояснює жінка.
З дому вдалося забрати кілька речей, згадує Надія. Дещо видали у гуртожитку.
“Тут речі мої. Одіяло тутошнє. А це в мішках, як ми з сином як тікали. Тільки стали в мішок (збирати речі – ред.) – і все. Заходить, каже: “Мама, уже дрон, свистить над нами”. Ой, в мене руки затрусилися! І ще телевізор взяла з собою. Ну, так і не дивимося, закритий він. Хай стоїть. А тут іще гуманітарка. Гуманітарку також берем”, – каже Надія.
Аби відволіктися, розповідає Надія, доглядає за квітами та розсадою. Говорить, часто згадує дім.
“Я б пішки побігла б туди. Все ж рідне. Да, бігом б пішла і пішки, і на велосипеді. Додому так хочеться”, – розказує переселенка.
Найбільше, ділиться жінка, хотіла б дочекатися сина з війни та повернутися додому. Поки ж – перечікує війну у Солдатському.
“Та вже б на одному місці. Куди вже їхати, далі вже не поїдемо. Тут близько до всього – Охтирка, Писарівка. Також серце негоже, але кріплюся. А що ж робить? Дочекатися сина. Як би всіх синів наших”, – каже Надія.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ