“Дали нам по ліжку”. Як живе у Сумах чоловік, який виїхав з прикордоння
Володимир Кононенко виїхав з Краснопілля 19 березня, оскільки в селищі небезпечно залишатися через постійні російські обстріли. Зараз він мешкає у гуртожитку для ВПО у Сумах. Окрім житла, йому виділили постільну білизну. Харчуватися ж треба власним коштом. Про те, як облаштувався на новому місці, – розповів Суспільному.
“Вермішель взяв одну, пряників трохи, приправи якоїсь. Вчора йшов по ринку, вже немає нікого абсолютно. Дивлюсь – зубчик часнику валяється. Так взяв той часничок, може, думаю, знадобитися”.
Володимир Кононенко живе у кімнаті з двома односельцями. Вони, як і він, виїжджали з Краснопілля поодинці. Чоловік розповів, що внаслідок російського обстрілу йому поранило ногу:
“Із самого ранку почали вони обстрілювати в районі Тур’ї, Угроїдів. Артилерія гриміла. Якраз перед вікном стояв, вибух дуже великий був, що мене оглушило і вікно вилетіло. Це добре, що в очі мені не попало, в коліно попало, трохи щемить коліно. В мене з двора видно Покровку. Там зарево стоїть і неможливо було підрахувати, скільки було вибухів – один за одним йде. Коли я заховався вже у погріб, то я почув десь у різних місцях Краснопілля були вибухи теж такі. Ніч не спав, бо в погребі сидів. 18 березня я як заліз у погріб і виліз тільки як почало світати. Швидко зібрався і думаю: поки артилерія не йде, не стріляють, дійшов до зупинки у Краснопіллі у центрі. І я озирнувся, якраз сонце сходить, А воно гриб отак підійматися, біле таке, вибух якийсь був”.
Спочатку пан Володимир маршруткою виїхав у Самотоївку до знайомого. Але того дня російські війська розбомбили місцеву школу. Тоді чоловік поїхав у Суми. З пункту реєстрації для евакуйованих його направили на тимчасове проживання у гуртожиток для ВПО. Тут надали дах над головою і деякі предмети першої потреби.
“Дали нам по ліжку, постільне. Полотенце я сам вже купував на гроші, які залишилися. Як далі жити, я не знаю. Мені ніхто нічого не пропонував. Я ще не на пенсії і роботи немає. У центрі зайнятості стою. По дві тисячі платять мені у місяць. На хліб вистачить, заплатить за гуртожиток також, напевно, буде. Стрес є. Кудись думати, їхати… А куди їхати? В мене родичів немає ніяких ніде. Я не знаю, куди їхати і що робити”, – поділився чоловік.
Пан Володимир розповів, що вже знає, де можна безплатно пообідати. Був в одному з таких пунктів роздачі їжі. У Краснопілля повертатися не збирається, але плани щодо городу із сусідами обговорюють, бо сподіваються, що все це ненадовго:
“Дощ пройде, трішки земля підмокне, а тоді, якщо не буде обстрілів, ми підемо туди волочить городи і садить картоплю”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ