Які традиції щедрування були раніше на Сумщині?
Вечір під Новий рік (13 січня) називали «багатим», «щедрим», «щедрівною кутею», «щедриком». Щедрим був цей вечір не тільки на страви та напої, а й на ті дійства, що відбувалися. Так, на Охтирщині молодь співала щедрівки, при цьому рядилися хлопець в дівку, а дівка в парубка. Увесь гурт одягався в куцини, чинарки, вивернуті кожухи, на довгу палицю настромлювали сухого гарбуза.
На Сумщині побутувала традиція водити «козу», яка символізувала достаток та добрий врожай у прийдешньому році. На Серединобудщині (с. Рожковичі) парубок, одягнений у вивернутий кожух, шапку, з бородою з пеньки та з дерев’яною пащею, з обмотаними сіном ногами заходив до господи. Далі його чітких дій не простежувалося: «Накроется кожухом и втешается», а в цей час дівчата співали щедрівок. А от в с. Мефодіївка в «козу» не перевдягалися, її робили з соломи та обмотували кожухом. Ходило декілька гуртів щедрувальників: спочатку діти, потім дівчата з парубками, а далі – «жонки з мужиками». Щедрувальники підходили під вікна і співали, поки господарі не запросять їх до хати. Там господарі частували щедрувальників цукерками, грішми, а дорослих – борошном, гречкою чи салом. А ті, у свою чергу, несли все це у крамницю, аби обміняти його на крам, і, потім зібравшись, «гулили всю ночь».
«Щедровна кутя» (так називали обрядову страву на Серединобудщині) небагато чим відрізнялася від попередньої (різдвяної). Відмінністю було те, що під неї пекли пиріжки й накривали ними горщики з кутею, а стіл був щедрим та багатим на наїдки. За словами жительки Марчихиної Буди (Ямпільщина), Зеленської Ганни Федорівни (1913 р. н.), горщики з кутею та узваром ставили на покуть в такий спосіб: «Горшок з кутьою накриваєш сковородою і перевертаєш. Так він і ставиться на покуття. А зверху на перевернутий горшок ставиш горшок [глечик] з озваром».
У цей вечір дівчата ворожили на свою долю. Дівка брала хустку, виходила на поріг і обв’язувала нею «калону», яка тримає дах. При цьому, в який бік загавкає собака – туди і заміж іти. Також побутував звичай красти дрова, які з клуні потім заносили до хати, і якщо кількість дров парна – бути в цьому році весіллю. Також сипали в купки просо (скільки дівчат, стільки й купок) і вносили до хати півня. Чию купку півень почне клювати першою, та дівчина і вийде першою заміж. Ще одним способом ворожіння було рахування кілків у тині: молодець, удівець. Добре, коли був «молодець», та ще й у корі – значить, наречений буде багатий та гарний, а якщо «удівець», та ще й «лисий» (без кори) – доля дівчини буде лихою. Аби дізнатися свою долю, цього вечора дівка мала схопити перший спечений млинець, і, біжучи з ним по вулиці, спитати ім’я першого зустрічного чоловіка. Вірили, що таким чином можна дізнатися ім’я майбутнього нареченого.
За матеріалами видань “Свята та обряди Охтирського району”, “Свята та обряди Ямпільського району” та “Свята та обряди Середино-Будського району”
Відділ нематеріальної культурної спадщини Сумського центру культури