“Є заради кого йти”. Історія батька й сина, що разом воюють на Сумщині
Родини у війську. Батько з сином з перших днів війни долучилися до стрілецького батальйону, який формувався на заході України. За цей час несли службу на Харківщині, а тепер передислоковані на Сумщину.
“Зрозумів, що необхідно боронити свою родину і свою державу, тому вирішив, що моє місце поруч з іншими військовослужбовцями”, — так про те, чому з перших днів повномасштабного вторгнення Росії долучився до військових, розповідає Сергій з позивним “Дред”. Служить чоловік в стрілецькому батальйоні разом з сином Владом.
“На мої слова, що моєї участі буде напевно від родини достатньо, він мені сказав, що я також патріот, я також відчуваю потребу боронити державу в ультимативній формі зобов’язав мене, щоб я не відмовив йому взяти участь в боротьбі за незалежність України”, — говорить про свого сина Сергій.
24-річний Влад за чотири дні до початку повномасштабного наступу російських військових закінчив навчання в магістратурі за спеціальністю міжнародні правовідносини. Тоді, у лютому, говорить не сумнівався ні хвилини: “По-перше, рідний дім, рідна країна, рідні люди. Є заради чого йти, заради кого йти, та й з іншого боку, що мені. З моєю спеціальністю начальник речової служби до готових батальйонів не взяли б, бо людей з такою спеціальністю дуже багато. Це ще пощастило, що батальйон з нуля формувався, тому було вільне місце. Сидіти вдома точно не хотів би, тому все одно пішов би”.
Батальйон, у якому служать чоловіки ніс службу на Харківщині, з початку літа передислокований до Сумського району. Влад відповідає за речове забезпечення, батько – за юридичні питання. Живуть чоловіки разом.
“Були такі умови, що думали, що краще б я служив би сам, в мене не боліла б голова за те, що поруч зі мною син і ризикує своїм життям. З одного боку ми родина і ми відчуваємо близькість один до одного, а з іншого – в нас різні військові звання, різна субординація і ми зобов’язані за певних обставин ставити певні умови для того, щоби наша діяльність була наближена до позитивних результатів”, — розповідає Сергій.
“Батько бачить по своєму, я бачу по своєму. Він вже прожив достатньо, щоб в нього сформувалась певна база, як треба діяти, в мене вже сформувалася певна база, що треба так діяти, то спочатку було трохи складно, але зараз вже зрозуміло, що треба шукати якийсь такий місток між нами і щось середнє між нами і є правдою”, — говорить Влад.
Загалом у їхньому підрозділі служить 10 сімей – це батьки та сини, а також брати, розповідає заступник начальника штабу.
Заступник начальника штабу із позивним “Банджо” говорить: “Немає якихось перепон, щоб батько і син, або два брати несли службу в одному підрозділі, якщо вони виявляють таке бажання, то звісно робиться переміщення, щоб вони могли пліч-о-пліч нести службу, один одному допомагати, десь підтримати, прикрити. Багато хто одразу йшов, коли люди призивались, йшли у військкомат, то їхнім основним побажанням було, що ми готові йти захищати нашу Батьківщину, але ми б хотіли робити це разом”.
І поки чоловіки несуть службу на Сумщині, мріють про повернення до Києва, де чекають рідні, з якими з лютого бачилися кілька разів.
“Обійняти дружину, продовжити виховання дітей, продовжити адвокатську практику. Сходити на рибалку, та інші “прєлєсті”, їх багато в житті є, але для того повинна бути спершу перемога”, — розповідає Сергій.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ